15. Тривожний дзвінок

Ніка

Коли поклала телефон на стіл, то шлунок знову скрутили спазми. Я скривилася, не розуміючи, що відбувається. Треба знайти ношпу чи якісь інші ліки. Я майже ніколи не хворіла, і проблеми зі здоров'ям завжди заставили мене зненацька. 

Раптом відчула сильну нудоту, підхопилась і побігла до вбиральні. Ледве встигла добігти, як мене знудило. Серце знову сильно калатало, мене кидало то в жар, то в холод. 

Я ледве добрела до спальні і впала на ліжко. 

Почула, як відчиняються двері, і побачила Славу. 

— Я тобі писав, ти нічого не відповіла, — він подивився на мене і трохи змінився в обличчі. — А що з тобою? Ти як?

— Не знаю, певно, з’їла щось не те, весь мій організм, схоже, збунтувався проти мене, — сказала я. 

— Стоп, тебе нудило? — запитав він. — Може, ти теж вагітна?

Я злякано подивилась на нього: 

— Ні, ти що, я не можу бути вагітна, це виключено!

— Ми з тобою робили це в шлюбну ніч, — нагадав Слава, зблідши. — Якраз час проявитись симптомам…

Мені знову стало погано. Я ковтнула слину, тамуючи нудоту. 

— А все ти, — сказала я. — Навіщо це тобі було? Просто для самоствердження? Який ти крутий? Тепер у нас великі проблеми!

— Я не хотів, щоб ти завагітніла, ти ж казала, що все буде добре… — знервовано відповів він. — Треба було випити ті таблетки, я пропонував!

— Звісно, заднім числом усі розумні, — мені захотілося вдарити його чимось тяжким з його “а я казав”. 

— Ти зробиш аборт, для тебе це не вперше, — він зітхнув. — Все буде нормально.

Я дивилась на нього і мовчала. Він не знав, що це може бути дитина Роми. У мене є можливість ще більше прив'язати Рому до себе. Блін, чому, чому я тоді піддалась на Славині вмовляння! Я не хочу вбивати Ромину дитину, якщо він дізнається, то вже точно не пробачить мені цього…

— Давай ти не будеш вирішувати, що мені робити, — процідила я крізь зуби. — Може, я ще й не вагітна, а це дійсно якесь отруєння чи харчова інфекція, а ти вже женеш мене на аборт. 

— А Рома… Ви з ним же теж спали? — не змовкав Слава. — Вчора, коли Соля залишилась сама вдома. 

— Вчора, — повторила я. — За один день точно ніяких симптомів не буде. 

— А до того? — продовжив допитуватись він. — У вас нічого не було ці тижні?

— Я пила таблетки, хіба, може, вони не подіяли, — я зітхнула.  — Ну добре, треба, мабуть, зробити тест…

— Я піду куплю… — зітхнув і він. — Нікому нічого не кажи раніше часу. Почекай, добре? 

— Добре, — у мене всі думки ніби розбіглися, я не знала, як тепер діяти. Якщо я дійсно вагітна, то нізащо не робитиму аборт, може домовитися зі Славою нікому нічого не говорити і швидко розлучитись? Бо коли дитина народиться в шлюбі, він автоматично вважатиметься батьком. А якщо ми розлучимось прямо зараз, то тоді ще всі можуть і не запідозрити, що дитина його. Але як сказати Ромі? Треба сказати неодмінно, він сам має вирішити, що нам робити. Але як зреагує Слава, якщо я захочу розлучитися? 

Він повернувся дуже швидко, тримаючи в руках невеличкий пакет з логотипом аптеки. Простягнув його мені. 

— Добре, я зараз, — сказала я, заходячи у ванну і зачиняючи за собою двері. 

— Давай, я чекаю…

Чесно кажучи, я до останньої миті сподівалася на те, що тест буде негативним. Ну справді, не може ж бути такого закону підлості, щоб я єдиний раз у житті зрадила коханого чоловіка і в цей єдиний раз завагітніла…

Але коли я поглянула на тест, то побачила, що на ньому ясно проявилася друга смужка. 

Я штовхнула двері і вийшла з ванної. 

— Славо, здається, я таки вагітна, — сказала, дивлячись на нього. — Що нам тепер робити? 

 Слава 

Я дивився на Ніку і на той тест і не міг повірити своїм очам. Я збирався привʼязати Ніку до себе, але дитина з нею в мої плани зовсім не входила…

— Треба робити аборт. Він не пробачить тобі, — врешті-решт сказав я.

— А якщо це його дитина? 

— Я клянусь, що не скажу про це нікому. Обіцяю, — я зазирнув їй в очі. — Мені це не вигідно, сама подумай. Мені важливіше, щоб ця дитина не народилась, бо якщо вона наша з тобою, то ми вже, скоріш за все, не зможемо бути з тими, кого кохаємо.

 — Якщо Рома дізнається, що я робила аборт, він ніколи не пробачить мене… Він навіть через таблетки психував… — Вона дивилась на мене розгублено, я ніколи не бачив Ніку такою наляканою. 

— Я присягаюсь, що не скажу… Ніко, ця дитина може загубити наші життя. Тим паче, зараз ми одружені. Дитину запишуть на мене, та ще й не дадуть нам розлучитись… Ти взагалі знаєш закони? — я зітхнув.

 — Я подумаю над цим, — сказала вона швидко. — Зараз мені треба лягти, я погано себе почуваю. Вибач… Я хотіла б побути сама…

— Добре, — я кивнув. — Пробач, це дійсно моя провина… 

Вона, не кажучи більше ні слова, лягла на ліжко і відвернулася обличчям до стіни. Я бачив, що її плечі ледь тремтіли. Вона плакала, хоч і не хотіла показувати мені своєї слабкості.