11. “Я твоя...”

Рома

Двері ліфту відчинились, і ми вийшли з нього.

— Соля? — я зітхнув і ми пішли до дверей квартири.

— Так, — вона кивнула. — Сподіваюся, ти ж не говорив їй, що їдеш до мене? 

— Побоявся, що це надто сильно її засмутить… Ну, думаю, що достатньо і того, що я сказав, що їду до своєї жінки. Я її не обманював. Ти ж моя, правда? — я провів кінчиками пальців по її губах.

— Я твоя, — погодилась вона. — Але Солі це знати не потрібно, вона вагітна, це може зашкодити дитині. Вона нічого не підозрює, я впевнена, що дзвонить мені просто, щоб пожалітися на те, що ти кудись поїхав… Я ж її подруга, кому ще їй вилити душу? 

— Так, я подумав так само, — відповів я, відчиняючи двері. — Коли дитина народиться, це все нарешті закінчиться… Будь ласка, не кажи їй теж. Я не хочу, щоб їй стало ще гірше.

— Звісно, не буду, — сказала Ніка. — Я не хочу, щоб Соля страждала, хай вона навіть вчинила непорядно, переспавши з тобою…

— Вона не знала, що ми з тобою зустрічались, — я зітхнув і ми увійшли до квартири. — Може думала, що в мене нікого нема. Але блін, я так і не згадав нічого, не люблю, коли я чогось не знаю. 

— А могло бути, щоб між вами нічого не було? — Ніка з надією дивилась на мене. 

— Не знаю, кров була на ліжку, вагітність є, навряд це можна підлаштувати, — я зітхнув. — Та й з ким? Соля окрім мене і Слави ні з ким з чоловіків не спілкується.

— А ти знаєш, що вона подобається Славі? — запитала Ніка. 

— Що? Та ні… Він ніколи не казав мені цього. Хоча… — я згадав нашу останню розмову. — Коли ми нещодавно говорили, він щось казав про те, що Солю не можна ображати… Дивна була розмова, він ніби як співчував мені а сам, гад, знав, що одружиться з тобою… Він підступний і хитрий, я не очікував такого удару в спину.

— Я сама не знала, то він на весіллі трохи випив і ото розповів мені, що вже багато років нерівно до неї дихає…

— Ти маєш бути обережною з ним, Ніко, — я погладив її по щоці. — Тепер, після цього всього, я думаю, що він здатний на таке, що нам і не снилось. 

— Я думаю, що це нам тільки на руку, — сказала Ніка. — Коли ти розлучишся з Солею, я розлучуся з ним, і хай вони там між собою щось вирішують. Може, якраз усе буде як треба…

— Можливо, — я кивнув. — Щодо дитини… Я збираюсь після розлучення розділити опіку. Не знаю, як це буде виглядати, але я не хочу, щоб я просто платив аліменти.

— Якщо ти хочеш, щоб дитина жила по черзі то з матір’ю, то з тобою, то я не проти…

— Ти не будеш ображатись на мене за це? Все ж, я хочу жити з тобою, значить, і дитина буде жити з нами обома…

— Я хочу, щоб у нас з тобою теж була дитина… — вона усміхнулась. — Тоді я спокійно сприйматиму сина чи доньку Солі, може, вони навіть подружаться…

— Ну, ти ж казала, що щойно я розлучусь, ми займемось цим, правда? — я усміхнувся. 

— Неодмінно, — Ніка грайливо провела кінчиками пальців по моїй щоці. — Скоро ти станеш багатодітним татусем, як тобі така перспектива? 

— А поки що давай порепетируємо, — я облизав губи. — Ну її нафіг, ту доставку, я хочу свій десерт… — сказав я, а потім прошепотів їй на вухо. — Кохаю тебе. Хочу постійно бути з тобою…

— Я вся тремчу, так хочу, щоб ми нарешті перейшли до справи, — сказала вона. — Щось забагато розмов, як для романтичного побачення…

— Так, досить розмов, — я подався вперед і торкнувся губами її губ, обіймаючи і притискаючи Ніку до себе.

Я ніколи ще не відчував себе так, кожен новий раз останнім часом був яскравішим за попередній… Я хотів її все більше, але знав, що це вже далеко не просто бажання…

Соля

 Мені було так сумно і самотньо, як ніколи раніше в житті. Найбільше зачепило те, що Рома сказав мені, що їде до жінки. І що додому ночувати не повернеться. Сказав це так просто, ніби не знав, що я кохаю його. Якби він придумав якусь іншу причину, навіть якби я знала, що це обман, мені було б легше. Бо я б тоді думала, що він піклується про мене, не хоче засмучувати. А виходило, ніби він спеціально бив мене в болюче місце, змушуючи страждати. І мабуть так буде увесь час. Я була дуже наївною, коли думала, що Рома не помститься мені за те, що я одружую його на собі. Певно, він буде постійно робити мені боляче, і я була впевнена, що він саме з цією метою вирішив переїхати до мене, а свою квартиру залишити порожньою. Щоб було куди водити коханку…

Ні, справді, у нього ж набагато більша квартира, було б логічніше з дитиною жити там. Але він все вирішив так, щоб йому було зручно, а про мене зовсім не думав. Я просто тягар для нього, і ніколи не зможу стати чимось іншим…

Я так і не повечеряла, сиділа в своїй кімнаті і плакала. Чула, як за Ромою зачинилися двері. Він пішов, навіть не зазирнувши до мене, не спитавши, чи все зі мною добре. Я так помилилася в ньому, думала, він люблячий і чуйний, виявилося навпаки…

Може, ще не пізно все припинити і не виходити за нього заміж? Термін вагітності ще був зовсім невеликий… Мені треба було з кимось порадитись, і я набрала номер Ніки. 

Але вона не відповідала. Можливо, спала, чи пішла на якусь свою блогерську вечірку, а телефон забула вдома?