9. “Адже ми кращі друзі?”

Соля

Я була дуже рада за Ніку, вона виглядала такою щасливою. Мабуть, Слава дійсно чудово їй підходить, вона така імпульсивна і непосидюча, а він спокійний і стриманий. 

— Вони чудова пара, правда? — запитала я, коли ми з Ромою вже їхали в напрямку мого будинку. 

— Хто? — він, здається, думками був десь далеко звідси. 

— Та наші молодята, — я усміхнулася. — Ніка зі Славою. Але ж як зберегли інтригу, навіть я не знала до самої останньої миті, хто її майбутній чоловік! 

— А, ці, — він зітхнув. — Ніхто не знав. І особисто мені це було не дуже приємно. Все ж, я думав, ми друзі.

— Ще й так якось швидко вони все організували, — замислено сказала я. — О, Ромо, а раптом Ніка теж вагітна? Це було б чудово, ми б разом ходили у жіночу консультацію, на якісь заняття для майбутніх мам…

Рома від несподіванки аж закашлявся. Я навіть злякалась що він зараз у щось вріжеться, але він доволі швидко взяв себе в руки і сказав:

— Та ну, Ніка не хоче дітей. Вона ж блогерка… 

— Але вона щось таке дивне мені сказала, що зараз модні блоги про сім’ю, материнство… Може вона саме на це натякала? Треба буде розпитати її детальніше…

— Якщо щось дізнаєшся — скажеш? Тепер мені теж цікаво.

— Звичайно, у мене від тебе немає секретів, — я розвела руками. — Ти ж знаєш, я нічого ніколи не приховую…

Кажучи це, я подумала, що все ж трохи покривила душею, адже є дещо,  про що Рома ніколи не дізнається…

Саме в цей момент ми заїхали до двору мого будинку і Рома припаркувався під підʼїздом.

— Зайдеш ненадовго, вип’ємо чаю? — запитала я. 

— Вже пізно, певно, краще мені поїхати додому і виспатись, завтра все ж робочий день, — відповів він. — Солю, я хотів ще раз дещо прояснити. Ти памʼятаєш, я казав тобі, у мене нема до тебе почуттів і ми з тобою… Ну, у нас більше нічого не буде. Не хочу, щоб ти будувала якісь хибні надії щодо цього.

Його слова дуже засмутили мене, але я не показала цього. 

— Я чисто по-дружньому запропонувала, а не з тим, щоб вкласти тебе до ліжка, — сказала я. — Але якщо ти так переживаєш, обіцяю ніколи навіть натяком не згадувати про це. Ми можемо навіть спати в окремих кімнатах. 

— Ну, власне, я так і планував, — він почухав потилицю. — Я хочу бути поруч, якщо буде потрібна моя допомога, але тільки як батько дитини, а не хтось більший. 

— Добре, я все розумію, — зітхнула я. — Обіцяю більше не давати тобі підстав сумніватися у своїх словах…

— Сподіваюсь, ти не ображаєшся на мене, — він теж зітхнув. — Я хочу, щоб тобі було добре, і щоб наша дитина була здоровою.

— Дякую тобі, — я торкнулася його руки. — Добре, тоді я піду, бо щось трохи втомилась. 

— Добре, — він кивнув. — Якщо тобі щось буде треба сьогодні вночі-завтра — дзвони, а вже думаю десь післязавтра, або завтра ввечері я переїду і все буде зручніше. 

— Думаю, що завтра я вже вийду на роботу, — сказала я. — Так що побачимось там, а потім ти переїдеш, коли тобі буде зручно. 

— Домовились, — він усміхнувся. — Все буде добре. Думаю, ти будеш хорошою мамою.

— І ти будеш хорошим татом, — усміхнулась я. — На добраніч! 

Вийшла з машини і пішла до під’їзду. Мені було сумно. Не так я уявляла своє життя після того, як Рома зробив мені пропозицію. Можливо, це було взагалі помилкою? Але тепер вже нічого не зміниш… Дитина вже є, і хоч я казала Ромі, що можу зробити аборт, насправді я розуміла, що не зроблю цього. Я дуже хотіла її народити…

***

Вранці я прокинулася досить бадьорою, і справді почала збиратися на роботу. Я була дуже відповідальною працівницею і думала, що хоч моя помічниця Марина й старанна дівчина, та краще за мене ніхто з юридичними справами фірми не розбереться. Не хотілося підводити Рому, я мала стати незамінною для нього. Мала зробити все, щоб він не уявляв свого життя без мене…

Я якраз робила макіяж перед дзеркалом, коли пролунав телефонний дзвінок. 

Першою в голові промайнула думка, що це Рома, авжеж, він такий турботливий…

— Алло, — швидко відповіла, не дивлячись на екран. 

— Солю, привіт! — почула голос Ніки і не втрималась, щоб не зітхнути від розчарування, що це не Рома. — Як ти почуваєшся, люба? 

— Привіт, доволі непогано, от, збираюсь на роботу, — відповіла я. — А ти як? Як пройшла ваша перша шлюбна ніч? Ну і здивували ви нас вчора…

— Ніч пройшла чудово, дякую, — швидко сказала вона. — Слава ось тут, поряд зі мною, передає вам із Ромою привіт! 

— О, це дуже мило, — я усміхнулась. — Тільки ж Рома не зі мною, але він сказав, що переїде на днях, — я зітхнула. — Трохи сумно, схоже, я його зовсім не цікавлю, як жінка, не пішов вчора до мене, хоч я його і запрошувала…

Ніка якусь мить мовчала, а потім відповіла:

— Не сумуй, ну він же все одно одружиться з тобою? Чи передумав? 

— Та ніби не передумав… — я знов зітхнула. — Тільки сказав, що буде спати окремо і все таке, щоб я "не покладала надій".