6. “Твоя шлюбна ніч буде зі мною”

 Ніка

День весілля настав дуже швидко. З самого ранку я була дуже збуджена, переживала, як усе пройде, яка буде реакція Роми і Солі, коли вони побачать Славу в ролі мого нареченого. 

Ми домовилися з ним, що я приїду до РАЦСу першою, а він уже коли зберуться всі гості. Це мало виглядати досить ефектно. 

Коли я одягнула сукню, то немов не впізнала себе у дзеркалі. Дивилася на себе і бачила якусь незнайому дівчину.  Подумала, що ще ж не пізно відмовитись від цієї авантюри. Але тут мені подзвонила Соля:

 — Ми з Ромою вже виїжджаємо, — сказала вона. 

 — Так, я теж зараз буду, — я зрозуміла, що відступати мені вже нікуди. 

— Добре, чекатимемо, — відповіла Соля. — Дуже вже хочеться побачити твого таємничого нареченого. 

 — Запасіться крихтою терпіння, зовсім скоро ви його побачите, —  засміялась я і натиснула на “відбій”. 

Викликала таксі і так, у весільній сукні, поїхала до РАЦСу. Водій дивився на мене трохи здивовано, мабуть,  не звик возити самотніх наречених. 

Коли я розплатилася і вийшла з авто, то побачила біля РАЦСу машину Роми. В мене аж ноги затремтіли, так я чомусь розхвилювалася. Але взяла себе в руки, усміхнулася і “модельною” ходою увійшла до залу, де вже зібралися гості. 

Побачивши Рому з Солею, підійшла до них, щоб привітатися. 

— Гарна сукня, — сказала я, усміхнувшись Солі. 

— У тебе теж, ти така красива, — усміхнулась вона у відповідь. — Справжня принцеса… 

Рома теж дивився на мене, але нічого не казав. Просто гіпнотизував поглядом своїх темних очей, змушуючи серце битись частіше, а подих — збиватись.

— Дякую, — я ще раз усміхнулась їй, а потім повернулася до входу і сказала:

— А, ось і мій наречений. Втім, представляти його вам не потрібно, ви й так його чудово знаєте…

Рома і Соля синхронно подивились в бік входу до зали і побачили Славу. Соля виглядала дуже здивованою, а Рома…

На його обличчі за лічені секунди встигло змінитись декілька різних емоцій. Шок спочатку змінився здивуванням, а далі, схоже, перейшов у злість чи навіть розпач…

Слава ж тим часом попрямував до нас.

— Вся команда в зборі, — сказав він, підійшовши до мене і обійнявши за талію. — Привіт, кохана, — на цих словах він швидко чмокнув мене в губи.

— Привіт, — я усміхнулася йому, а потім повернулась до Роми, — Тут ми хотіли зробити тобі сюрприз і запросити тебе бути нашим свідком, ти не проти? 

— Що? — Рома тепер подивився на мене.

Я бачила, що йому боляче, йому дійсно було боляче зараз. Мені стало трохи соромно за те, що я мучила його. Але хіба він сам не зробив мені боляче, сказавши, що нам треба розійтися, бо він зібрався одружуватися? Що ж, він почав першим, а з мого боку це лише удар у відповідь. 

— Ти наш кращий друг, тому ми подумали, що це буде правильно, — сказала я. — Соля теж погодилася бути моєю дружкою…

— Що ж, раз Соля погодилась, я теж погоджусь, — здається, він нарешті відійшов від першого шоку. 

Соля в цей момент взяла його під руку і ніби як обійняла його руку всім своїм тілом. 

 — Чудово, — я усміхнулась, хоча в душі мені було неприємно дивитися на те, яким власницьким жестом вона до нього торкнулася. — Тоді ходімте, там ведуча уже махає нам рукою…

Ми з Славою рушили до ведучої, яка стояла біля прикрашеної квітами арки, а Рома із Солею пішли слідом за нами. 

Подальша церемонія проходила для мене як у тумані, мені навіть здавалося, що в мене підвищилася температура, чи просто було таке відчуття лихоманки від хвилювання. Ведуча щось говорила, а я дивилася краєм ока на Рому з Солею, які так і стояли під ручку.

Я подумала, що він обманув мене, сказавши, що вони переспали випадково. Можливо,  між ними вже давно щось було, інакше, чому вони, як ті голуб’ята, обіймаються? Я відчула злість. Коли Слава одягнув мені на палець обручку, а потім поцілував, я ледве стрималася, щоб не відсторонитися від нього. 

Лише думка про те, що я не повинна видати нашу гру, змусила мене щасливо усміхнутися у відповідь і відповісти на поцілунок тепер уже законного мого чоловіка. 

 — Ну що, поїдемо до ресторану? — сказала я, коли нас оточили гості з привітаннями і букетами квітів.

— Так, поїхали, — Слава обійняв мене за талію, дивлячись при цьому на Рому, який знов був аж занадто близько до нас… І знов мало не обіймаючись з Солею. 

***

В ресторані було вже трохи легше, бо хоча ми з Славою досі були в центрі уваги, але гості переключилися на страви і випивку, тож ми змогли трохи розслабитися.  

Під кінець вечора був запланований наш перший танець, але перед ним оголосили невелику перерву, тож чоловіки, які курили, подалися надвір, а решта гостей теж або вийшли “припудрити носика”, або сиділи за столом і розмовляли. Я ніде не бачила Рому з Солею, і мені стало трохи прикро, що вони могли вже поїхати додому, і не побачать нашого зі Славою танцю. Я б хотіла, щоб Рома був при ньому присутній.