5. Нещаслива пара

Соля

Наступного дня я вже почувалася трохи краще. Можливо, організм почав адаптуватися до нового стану, а може, так на мене вплинула підтримка Роми, але, хоч я ще не наважувалася вийти на роботу, вже не відчувала такої сильної нудоти і навіть могла щось трохи з’їсти. Проте все одно відчувала слабкість, мені увесь час хотілося спати. Я трохи нервувала, адже звикла бути зібраною і бадьорою. Невже тепер усі дев’ять місяців вагітності протікатимуть в режимі “сонної мухи”? Ну. я вирішила не думати-гадати, а знайшла в інтернеті книги для вагітних і почала їх студіювати.

За цим заняттям незчулася, як минуло півдня. Від читання мене відірвав телефонний дзвінок. Коли я поглянула на екран, то побачила, що телефонує Ніка, Я зраділа, адже ми вже кілька днів не розмовляли, якось мені було не до того. А тепер я могла поділитися з нею своїми новинами, можливо,  вона щось порадить. Адже Ніка була не лише моєю близькою подругою, вона й Рому давно знала, а ще завжди цікавилася психологією, навіть у своєму блозі часто ділилася якраз порадами з психології. Тому в кого, як не в неї, я маю питати поради щодо своїх стосунків з коханим чоловіком? 

 — Алло, — сказала я, прийнявши виклик. — Привіт, Ніко, рада чути тебе! 

— Привіт, — відповіла подруга. — Як ти почуваєшся? Може, заїхати тебе провідати? 

— Так, я була б рада побачитись, — я усміхнулась. — Приїжджай, як зможеш, приготую щось смачненьке.

 — Та давай я щось куплю, — сказала Ніка. — Що ти хочеш? 

— Солодкого щось хочеться, — зізналась я. — Тільки щось не дуже калорійне… 

 — Може, фруктового морозива? Ти завжди його любила? 

— Давай, — погодилась я. — Тоді чекатиму на тебе. Коли будеш? 

 — Думаю, за півгодини чи за сорок хвилин вже буду в тебе. Вип’ємо чаю, побазікаємо… У мене тут одна новина, але я скажу її вже, коли приїду…

— Добре, чекаю…

***

Ніка дійсно приїхала дуже швидко. Коли я відчинила двері, вона вручила мені пакет із морозивом та різними фруктами: 

— Тримай, це тобі, запасайся вітамінами! 

— Дякую, — я усміхнулась. — Проходь. Цікаво, що там в тебе за новина.

Ніка лукаво поглянула на мене.

— Я виходжу заміж, і хочу, щоб ти була моєю дружкою! — сказала вона. 

— Заміж? — я здивувалась. — Але… Коли, як так? За кого?...

— Уже цієї неділі, я розумію, що це трохи зашвидко, але ми вирішили не відкладати…

— Чесно кажучи, я завжди думала, що в тебе хтось є, і ти це приховуєш, — зізналась я. 

— Ну, можна й так сказати, — вона знизала плечима. — Але я зараз не можу сказати його ім'я, ми вирішили поки що зберегти інтригу. Зовсім скоро про все дізнаєшся! 

— Я теж… Скоріш за все, я теж виходжу заміж, — я подивилась Ніці в очі. — Ти ніколи не здогадаєшся, за кого…

— Ти ж наче ні з ким не зустрічалась, — вона наморщила лоба. — Давай уже, кажи, мені цікаво…

— Це Рома… Ти ж знаєш, я завжди кохала його, — я злегка почервоніла. 

— Он як, — вираз обличчя Ніки став дещо збентеженим.  А потім вона знову усміхнулася: — Ну що ж, я рада за вас! Якщо і він тебе кохав увесь цей час, то це просто круто! 

— Ну… — я відвела погляд. — Не знаю, я думаю, я точно подобаюсь йому, інакше б у нас не вийшло, ну… Загалом, не буду приховувати, я вагітна.

— Вітаю, — вона обійняла мене. — Рома, мабуть, дуже зрадів, він завжди говорив, що діти для нього — головне у стосунках…

— Не памʼятаю, щоб він колись подібне згадував при нас, — замислено сказала я. — Але так, його реакція мене навіть здивувала. Я думала, що він захоче, щоб я зробила аборт.

— Колись, я вже не пам'ятаю з якого приводу, він випив і розповідав про свою сім’ю, тоді він і сказав оце, про дітей… Там у нього були певні проблеми, мама-алкоголічка, чи щось таке. Вона хотіла зробити аборт, здається, а батько їй не дав…

— То ти теж це знаєш, — трохи здивовано сказала я. 

— Ну, хтозна, може це в нього спадкове, що він іноді щось робить чи каже, а потім того не пам’ятає, особливо, коли вип’є, — стурбовано сказала Ніка. — Ти вже стеж за ним, щоб менше пив, бо всяке може трапитися, ще переспить з якоюсь дівчиною, а та завагітніє…

Я мимоволі закусила губу. Рома дійсно навіть не памʼятав, як ми займались коханням…

— Я хочу, щоб зі мною він був щасливий, — все ж відповіла я. 

— Я думаю, ти зробиш його щасливим, — сказала Ніка. — Ви наче створені одне для одного…

Вона ніби ще збиралася щось сказати, принаймні мені так здалося, але в цю мить у неї задзвонив телефон. 

— Ой, вибач, — вона глянула на екран, — це мій наречений, мабуть, хоче обговорити, кого запросити на весілля, я зараз скажу, що зайнята і трохи згодом наберу його…

Вона встала і вийшла в передпокій, там щось тихо сказала у слухавку, а потім знову повернулася. 

— То це ти тому погано почувалась, бідненька, — сказала, дивлячись на мене. — Через вагітність…