3. “Зрозумієш, коли покохаєш”

Слава

Коли я побачив, що мені телефонує Рома, то тільки усміхнувся. Цікаво, він вирішив мені пожалітись на свою "нещасну долю"? Мені б його кляті проблеми… 

Але поки що я не міг розкривати себе і наш план, тому мав грати хорошого друга Роми.

Я зітхнув і прийняв виклик:

— Алло?

— Славо, привіт, зайнятий?

— Та особливо ні, — відповів я. 

— Хочу напитись, дістало все, приїдеш? У мене є дванадцятирічний ром.

— Добре, приїду, а що, щось сталося? 

— Ну, можна і так сказати, — він зітхнув. — Розкажу вже коли приїдеш. Це не телефонна розмова…

— Тоді виїжджаю, — сказав я. Мені було цікаво, під яким кутом він подасть усю цю історію. Певно, винними у всьому виявляться дівчата… А він як завжди білий і пухнастий. 

Однак мені все одно хотілось послухати його. Хотілось почути, що він хоч трохи страждає. Хоча, знову ж таки, мені б блін його проблеми…

Я перевдягнувся і вийшов з дому. Дорога до Роми зайняла небагато часу, ми жили доволі поруч.

Рома відчинив двері одразу.

Вигляд мав нещасний, теж мені, мученик…

— Ти швидко, — сказав він, пропускаючи мене до квартири. 

— Переживав за тебе, — я плеснув його по плечу. — Друзів треба підтримувати, правда? 

— Правда, — Рома кивнув. — Давай, знімай цю куртку, я хочу набухатись. Розкажу тобі все, ти просто офігієш…

Я кивнув і ми пройшли до бару. У Роми була ціла окрема кімната з баром і більярдним столом. Я бачив, що Рома, схоже, вже сьогодні прикладався до пляшки, бо ром вже був відкритий.

Рома взяв чисту склянку, додав у неї льоду і налив рому, потім простягнув цю склянку мені.

— Давай вже, розказуй, що там у тебе приключилось, — я відпив ковток. Ром був дуже смачний, а ще приємніше було думати, що тепер господарем становища нарешті є я, а не Рома, хоч він поки що не в курсі цього…

— Я переспав з Солею, — він зітхнув і теж відпив рому. — Вона вагітна… Кинув Ніку. Все перевернулось з ніг на голову.

— Ого, — я присвиснув. — Як це ти так умудрився?  

— Якого біса ти лишив мене у Солі в її день народження і звалив? — він насупився. — Я навіть не памʼятаю, як спав з нею…

 — То може, то тобі приснилося, — я засміявся.  — Як можна переспати з кимось і не пам’ятати? 

— Я памʼятаю, як вона зізналась, потягнулась цілуватись, а далі — все, — він розвів руками. — Білий аркуш. Нічого не памʼятаю. Але того ранку я дійсно прокинувся з нею… На ліжку була кров…

— Ну це не дуже добре по відношенню до Солі, — я згадав, що не маю виходити з ролі, і насупився. 

— Та Соля якраз сама цього хотіла. Чому це погано по відношенню до неї? — не зрозумів я. — Вона сама поцілувала мене.

— Ну, якби вона тобі дійсно подобалась, ти був би закоханий в неї, тоді так, — все ж не витримав я. — А так виходить, що ти переспав із нею просто для розваги… Але ж це не чужа тобі людина, щоб так вчинити з нею…

— Тільки не кажи, що ти спав з жінками тільки тоді, коли кохав? — він хмикнув. — Ніколи не повірю.

— То різні речі, — я зітхнув. — Соля… Її не можна ображати…

— Вона сама цього хотіла, як я її образив? — Рома насупився. — Образив я не стільки її, скільки… — він обірвав себе на півслові.

— Ти сказав, що кинув Ніку? — запитав я…

— Блін, це мав бути секрет… Я і Ніка, — Рома зітхнув. — Нікому не кажи.

— Прямо якась мильна опера, — я усміхнувся. — Мені аж сумно, що моє життя не таке бурхливе, як у тебе…

— А що б ти зробив на моєму місці? — Рома подивився на мене.

— Якби я зустрічався з Нікою, то не спав би з Солею, — сказав я. 

— Блін, ну я вже не можу повернути того, що трапилось, — відповів Рома дещо роздратовано. — Що мені робити зараз?... Свою дитину я не кину. Гроші батька не замінять, кому як не мені це знати…

— То ви заради дитини збираєтесь поламати собі життя? — я знизав плечима. — Адже ви не кохаєте одне одного, вам навіть поговорити немає про що…

— На диво, мені поруч з Солею доволі комфортно, — несподівано сказав Рома. — Хоча я теж думав, що ми навіть говорити не зможемо. Але вона розумна і спокійна, може, все не так погано.

— А Ніка? — запитав я. — Ти кохав її?  Чи теж  зустрічався просто так, від нудьги? 

— Звідки я знаю… Але я хотів одружитись із нею, коли вона завагітніє, — Рома зітхнув. — Я правда збирався… Але вона теж не свята. Вона не хотіла дитини, пила таблетки і нічого мені не казала. А я їх бачив, і не раз.

 — Звідки в тебе цей пунктик — чекати, поки дівчина завагітніє, щоб одружитись? — я усміхнувся. — Зазвичай люди спочатку одружуються, а вже тоді заводять дітей…

— А ти сам що, будеш одружуватись отак просто? — запитав Рома, зазирнувши мені в очі. — Нащо? Хіба не зручніше бути самостійними, нікому нічого не бути винними? Без судів після розлучення і все таке…