Глава 9

Від торта залишилося лише кілька крихт у формі. Шлунок, здавалося, зараз просто лусне. Він тиснув так сильно, що я не могла сидіти і не могла стояти. Могла тільки напівлежати на стільці в кухні Юли. Напівлежати і ненавидіти себе за ненажерливість. І через слабкість, що знову піддалася манері заїдати проблеми.

Сьогодні, тобто вже вчора, саме була середа. Я не виходила на обід в офісі, затримувалася після робочого дня і брала документи додому, щоб вчитися до пізньої ночі. Спала по чотири години. Робила все, що могла, але не склала Марині “іспит”.

Невже я така тупа і бездарна? Ні сім'ю не змогла зберегти, ні дитину. Ні навіть вивчити речі, які, як горішки, клацають молоді дівчатка-вчорашні студентки, мої колеги. Які вже менеджери, а я навіть на помічника не тягну, виходить. Вижене мене Марина, я підведу Марка, адже він за мене поручився. А незабаром йому і Юлі набридне панькатися зі мною - цілком справедливо - і вони попросять мене зі своєї квартири. І що тоді?

У кухні ввімкнулося світло. Віно різало по моїх заплаканих очах і я заплющила їх.

- Тетянко…Друга ночі…Ти чого тут сидиш? - Юля, одягнена в шовковий халатик-кімоно червоного кольору, зайшла в кухню з пхикаючою Катрусею на руках.

- Нічого у мене не виходить, Юлько, - схлипнула я. - Я сьогодні мала складати Марині щось на кшталт іспиту з бізнес-процесів і не змогла…

- Та-ак, зрозуміло, - сказала Юля, - На ось, візьми, - простягла мені Катрусю.

Взявши на руки малечу, я на секунду закопалась носом на її маківці, вдихаючи солодкий дитячий запах. Катруся була дуже комунікабельною та легко йшла до мене на руки. Більше того, зацікавившись шнурком від моєї худі, навіть перестала пхикати. Погойдуючи її, я дивилася, як Юля готує суміш. Майнула думка, що дитину пора б вже відучувати від нічних годівель, але я залишила її при собі.

Це не моя дитина.

Забравши в мене дочку, дівчина почала її годувати. Мазнула поглядом по столу, на якому стояла порожня форма з-під торта.

- Юль ... Я завтра інший куплю, гаразд? - зніяковіло видавила я.

- Та начхати на цей торт, Тань, - проникливі очі подруги вперлися в мої. - Ну, не склала ти і що? Що сказала Марина?

- Що ще раз опитає у п'ятницю.

- Ну так ... І чого тоді засмучуватися? Вивчиш ще краще й здаси.

- Мені соромно, Юлю. Молоденькі дівчатка на сотні тисяч продажі роблять, а я не можу "Бітрікс" освоїти... Що, якщо не вийде і в п'ятницю? Звільнить мене Марина і матиме рацію. Мені так перед вами з Марком соромно.

- По-перше, всі колись починали. І у всіх були косяки. Ще й які. Мене хоч би взяти. Мені салон цей Марк купив, все сплатив повністю, а перший рік я в мінус працювала. У мінус, Тань. Думаєш, мені було легко? А ні краплиночки. Я теж плакала, теж боялася, але не переставала пробувати. Пахати не переставала. І, як бачиш, усе вийшло. По-друге, а давай ти себе не накручуватимеш? Якщо це, якщо це… Ми не знаємо, як буде. Однак можемо зробити все, щоб було так, як хочемо.

Колись Юля була безбаштовою бунтаркою. Це вона вперше затягла мене до нічного клубу. З нею я вперше скуштувала міцний алкоголь. Вона була з тих, хто постійно перебуває на межі відрахування з універу, але примудряється його уникати знову і знову виключно своєю заповзятливістю та комунікабельністю. Вона списувала у мене всі семінари та тягала мої конспекти викладачам, які їх перевіряли. Ми з нею були повними протилежностями. І, по суті, це я повинна була вирости мудрою та успішною жінкою, а вона наробити дурниць і занапастити своє життя. Але вийшло з точністю навпаки, як це часто буває в людському житті. Я захоплювалася тим, якою вона стала і шалено раділа за неї навіть якби Юля не виявилася до мене такою доброю.

- А тепер, йди спати, Таня. Тобі вставати за чотири години…

- Я весь з'їла, - пожалілася я. - Ось що з собою робити, а? Я ж так скоро у двері не влізу.

- Припини докоряти собі за це. Сталося і сталося. Чим більше заборон, тим більше спокус і менше контролю. Мені це мій психотерапевт каже. До речі, дуже рекомендую…

Я промовчала про те, що якось соромно звертатися до такого фахівця, начебто ти якийсь псих. Тільки кивнула і, побажавши надобраніч, попрямувала до своєї кімнати. І там на диво швидко заснула.

Підірвалася вранці від дзвінка будильника з вискакуючим серцем. Від нічного зажору було тяжко і в шлунку, і на душі. Але, незважаючи на це, вчорашню апатію та зневіру змінила спрага діяти. Швидко проковтнувши сніданок, я помчала на роботу навіть раніше, ніж його почали Юля з Марком. Приїхала в офіс ще до восьмої години і одразу сіла за комп'ютер.

- О, ви чого так рано? - здивований хриплуватий голос змусив мене підскочити.

У дверях кабінету стояв Єгор Андрійович Мирський і здивовано дивився на мене. Він сьогодні був у шкіряній куртці, чорній водолазці та чорних джинсах з берцями, а тому більше схожий не на керівника великого підприємства, а на модель з реклами "Харлеїв". При погляді на нього на думку спадало саме це порівняння.

Небезпечний. Безбашений. Крутий. Харизматичний.

- Мені ще багато чого потрібно вивчити. Ось, вирішила почати раніше, - сказала я.

- Похвально, Тетяно, - посміхнувся він, - Ну, гарного вам дня.

- І вам, - сказала я, але він уже зник за стіною.

Я знову подивилася в монітор. Зайшла у програму. Спробувала там виконати операцію з інструкції. Пальці тремтіли. Раптом я щось не так натисну і все зламаю?

- О, Таня! Привіт, - до кабінету зайшла Ліка.

Вона була наймолодшою з моїх колег. Дівчині тільки нещодавно виповнилося двадцять два роки. Білява, тоненька, з великими очима і природними пухкими губами, вона так і просилася на рекламу якихось легких літніх суконь у ніжних відтінках.

- Привіт!

- Що робиш? - вона наблизилася до мого столу.

- Та ось ... Намагаюся "Бітрікс" перемогти, - зізналася я.

- Давай разом потренуємось, - запропонувала дівчина, - Я зараз тільки тренч повішу та прийду.