Глава 8

Юля вранці побажала мені удачі. Щиро. Але, мабуть, у моєму випадку недостатньо побажати удачі. Недостатньо її прикликати, як я зробила, поклавши в кишеню пальто талісман – монетку з моря – яка колись, кілька років тому допомогла мені захистити диплом на “відмінно”. Ну чи вона, ця сама удача, як справжня примхлива леді, закінчилася для мене зустріччю з Юлею.

А-а-а-а!

Сталеві очі пройшлися по мені з ніг до голови і в них промайнуло впізнавання. Ну звичайно. Чи часто його обливають латте товсті тітки?

- От якраз зустрічаю Тетяну, - тим часом промовила Карина.

- Тетяну, - тонкі губи чоловіка повільно розтягнулися в усмішці, а сталеві очі, звісно за законом підлості, зачепилися за стрілу на моїх колготках, яка виглянула з-за сумки також за законом підлості.

Єгор Андрійович тим часом простягнув мені руку.

– Єгор Андрійович, генеральний директор цієї компанії. Дуже приємно познайомитись, Тетяно.

Мій новий начальник? Супер, просто супер! Ганьба яка.

- Навзаєм, - пробелькотіла я і, незграбно перехопивши сумку в іншу руку, стисунула простягнуту.

Тобто як стиснула. Моя просто потонула у великій чоловічій руці з довгими пальцями.

- Гарного дня, - сказав він і просто пішов.

Карина провела широку чоловічу спину довгим поглядом. Ну звичайно. Такі, як він бажана здобич для таких, як вона. Юних, струнких та красивих молодих дівчат. Навіть якщо одружені. Чи мені про це не знати. Втім, обручки на  руці чоловіка я не бачила, так що….

Так що, Таня, нема чого тобі лізти не в свої справи, грести всіх під один гребінець, додумувати і засуджувати людей. Тому що якщо так і далі піде, то ти дуже скоро станеш тією самою злою і заздрісною товстою тіткою, яка ненавидить усіх, хто молодший і красивіший за неї просто за сам цей факт.

- Я думала, ви знайомі, - сказала Карина. - Ну, це ж Єгор Андрійович вас рекомендував...

- Не знайомі. Чоловік моєї подруги його знайомий і ось, - я зніяковіло знизала плечима.

- Ну, це не важливо, - сказала дівчина, - Гаразд, ходімо, оформимо вас.

Я не зуміла вловити її емоцію. Наскільки їй не подобається те, що я тут за знайомством?

- Карино, а можна мені спочатку до вбиральні? - пробелькотіла я, кивнувши на дірку на колготках.

Карина показала, де вона знаходилася. Зайшовши всередину я квапливо стягнула колготки і викинула у смітник. Краще вже з голими ногами, аніж так. Правда туфлі нещадно натруть, але це дрібниці.

Ми зайшли у просторий та світлий кабінет. Там було три столи, за двома з яких сиділи жінки приблизно тридцяти-тридцяти-п'яти років.

Доглянуті. Стильні. Стрункі.

Я поруч із ними як корова якась.

- Добрий день!

- Добрий, - нагородивши мене прискіпливими поглядами, відгукнулися вони.

- Сідайте, - влаштувавшись за вільним столом сказала Карина. – Дайте, будь ласка, ваші документи. Ага. Дякую. Ось папери.

Папери. Просто нескінченна кількість паперів. Так. Гаразд. Прізвище, ім'я, по батькові. Дата народження. Місце навчання. Місце роботи. Машинально я стала писати назву Сашкової фірми.

- Карино, вибачте, можна мені інший бланк. Я цей зіпсувала.

- Звичайно, - вона трохи скривилася.

Мовляв, яка тупа, не може просто заповнити документ. Я сама себе такою відчувала - справжнісінькою дурепою.

- Немає досвіду роботи? - запитала Карина, коли я, відмучавшись із заповненням паперів, віддала їх їй.

– Ні.

- Ну, нічого страшного, - білозубо усміхнулася дівчина. - Усьому навчимо. Головне бажання. Ось візьміть ваші документи. Ходімо, познайомлю з колегами та покажу робоче місце.

Запхавши документи в сумку, я попрямувала за Каріною. Ми вийшли в коридор, потім повернули праворуч.

- Всім привіт, - сказала Карина, відчинивши одну з дверей. - Ось, знайомтеся, це Тетяна.

Я зайшла до кабінету та привіталася. Чотири пари жіночих очей дивилися на мене. Усі дівчата молоді, до тридцяти. Стрункі та красиві, як на підбір.

Сашко теж любив оточувати себе красунями. Сам говорив, що претенденту з “непрезентабельною зовнішністю” співбесіду в його фірму не пройти, хай навіть він тричі професіонал. Тому що потрібним навичкам можна навчити, а "презентабельна" зовнішність або є, або нема. Те, що це правило стосувалося лише жінок, дурна я, звичайно ж, не помічала.

Він же мене кохає, так. Мене одну, як говорив багато разів.

Мерзотник!

– Марина, керівник відділу. Аня, Тіна, Ліка…

Від останнього імені я мало не підскочила. І, сподіваюся, не скривилася. Спокійно, Тань. Це просто ім'я.

- У нас тут всі на ти, - з усмішкою сказала Марина, вставши з-за столу і наблизившись, - Ласкаво просимо до команди, Таня.

- Дякую.

- Ось цей стіл буде твоїм, - сказала Марина. - Уся канцелярка начебто є, але якщо чогось не вистачає, то кажи, не соромся.

- Далі сама, так? - запитала її Карина.

- Так.

- Ну, тоді всім гарного дня. Таня, удачі, - сказала Карина і вийшла з кабінету.

Удачі. Хоч трошечки. Ну, будь ласка. Марина показала мені де знаходиться кухня та вбиральня. Також провела по інших відділах, знайомлячи з колегами. Їх було досить багато і імена всіх я ніяк не могла запам'ятати, а від обличч рябило в очах.

Повернувшись до кабінету, я зайняла робоче місце, увімкнула комп'ютер. Блокнот відкрила, готуючись записувати…

Логіни. Паролі. Корпоративна програма. Сайт. Адміністративна панель. База даних. Бізнес-процеси, які мені слід вивчити до середи і потім скласти Марині іспит…

А-а-а-а!

Від кількості інформації пухла голова і хотілося плакати. Я не засвою це все. Не зможу…

В обідню перерву я вийшла на вулицю. Добре, що дощ закінчився і можна було це зробити комфортно. Відразу попрямувала до магазину за колготками та лейкопластирем тому, що хоч я майже весь час сиділа за столом, якось примудрилася натерти туфлями ноги.

Прийшло повідомлення від Юлі.