Глава 1

- Термін приблизно шість-сім тижнів, - з усмішкою сказала Марта Миколаївна, мій лікар-гінеколог, - Вітаю вас, Тетяно. Ось, бачите, як я й говорила у нас із вами все вийшло!

Я ледве стрималася, щоб не полізти до лікаря обійматися, не заверещати від радості і не почати плескати в долоні. Словом, щоб не зробити нічого такого, чого не варто робити дорослій і серйозній жінці, нехай навіть після новини про те, що три роки спроб, лікарів, нескінченних аналізів, сліз над негативними тестами, таблеток і розпачу залишилися позаду. Новини про те, що вона справді вагітна.

У нас із Сашком буде дитина! Це точно! Тепер абсолютно точно. Тому що у мене не тільки позитивний тест (шість, якщо бути відвертою), а й результат УЗД. Я тепер абсолютно впевнена і можу розповісти коханому! Уявляю, як він зрадіє.

Вислухавши призначення лікаря і тепло подякувавши, я забрала роздруківку УЗД і вийшла в застиглий і, незважаючи на перше березня на календарі, по-справжньому зимовий день. Сльота, сіре небо, сирість, що пробирає до кісток, а мені жарко і весело. Перехожі насторожено витріщалися на жінку, що йде повз з посмішкою до вух. Думали, мабуть, що божевільна. Та я і сама відчувала, що божеволію від радості.

Дійшовши до своєї машини, припаркованої біля тротуару, я відчинила її і залізла всередину. Зрозуміла, що не дотерплю до вечора. Не зможу дочекатися, коли мій вічно зайнятий коханий приїде додому, щоб розповісти йому про дитину. Але по телефону говорити – це не те.

У нас буде дитина!

Вирішивши поїхати до чоловіка в офіс, я поставила точку на навігаторі та повільно покотила дорогою. Втім, я в принципі завжди так їздила – неквапливо та обережно, хоч і була водієм уже чотири роки.

Сашко не любить, коли я приходжу на роботу і в принципі, якщо турбую його протягом робочого дня. Але, впевнена, зараз він зрадіє, що я не чекала вечора. Адже він так хотів дитину. Так само сильно, як і я.

Згадала, скільки усіляких обстежень було, коли через рік планування вагітності вона не сталася. Як терпляче Сашко ставився до ситуації, як жодного разу мені не дорікнув, що не можу зачати. Адже він сам був здоровий, а в мене були проблеми. Гормональні збої на нервовому ґрунті… Як заступався за мене перед Діною Андріївною, своєю матір'ю. Жінка з самого початку мене не злюбила, мовляв не рівня її синові звичайнісінька я. А коли стало зрозуміло, що з вагітністю проблеми, то взагалі… Якщо його батько був просто холодно ввічливий, то мати не соромилася у висловлюваннях. Я не могла її звинувачувати. Адже найголовніше для жінки – це стати дружиною та матір’ю. Мої мама і бабуся все життя мені це казал, але тільки після нашої зустрічі з Сашком я зрозуміла, наскільки вони мали рацію.

Світлофор спалахнув червоним, і я загальмувала. У цей момент бічним зором вловила знайому фігуру на тротуарі. Повернула голову. Сашко! Впевнено крокує до скляних дверей, що ведуть у готель, обіймаючи за тонку талію... Якусь дівчину з довгим світлим волоссям і в пухнастій білій шубці.

Сигнали клаксонів змусили підскочити на сидінні. Вже зелений, треба їхати... Машинально я натиснула ногою на педаль газу. Завернула до готелю. Припаркувалася. Перед очима навколишня дійсність кадрами в ритмі серця, що колотиться. Я помилилася! Це не може бути мій Сашко. Не може бути він. Він не такий, він любить мене і жодного разу не давав приводу підозрювати, що здатний на зраду. Це просто схожий на нього чоловік. Чи мало високих світловолосих красенів у дорогих брендових пальто тягають дівчат п'ятизірковими готелями?

Знову покотила дорогою. Уявляла, як приїду до Сашка в офіс, як розповім про дитину, як він радісно сміятиметься і цілуватиме мене і як потім ми вже разом сміятимемося над тим, як мені здалося, що він вів якусь дівчину в готель.

Заїхавши на підземне паркування новенького бізнес-центру, в якому розташовувався Сашин офіс, я поставила машину і попрямувала до ліфта. У ньому було велике та намите дзеркало на весь зріст. Раніше, пам'ятаю, я любила на себе дивитися. Була стрункою, красивою... Але звичка, що з'явилася за останні півтора роки, заїдати кожен негативний тест на вагітність разом з гормональними таблетками призвела до того, що я досить сильно погладшала. Ні, звичайно ж, я намагалася повернутися у форму, але постійно зривалася і це лише погіршувало ситуацію… Ну, тепер це не важливо. Адже найголовніше, що у нас із Сашком буде дитинка. Наш малюк! Нарешті! А після пологів я обов'язково прийду у форму і знову стану такою самою, як була раніше. Втім, я знала, що Сашко мене любить і такою.

Показавши документи охороні і повідомивши куди йду, я піднялася на потрібний поверх.

- Доброго дня, а Сашко на місці? - запитала я офіс-менеджера на ресепшені.

- Доброго дня, Тетяно, - дівчина якось дивно зам'ялася. – Ні, Олександра Олександровича зараз немає в офісі. Він… поїхав на обід.

Я відчула, як серце пропустило удар, а потім болісно стиснулося.

- Я можу йому зателефонувати, спитати, коли буде, - запропонувала дівчина.

- Ні, - видавила я. - Не треба.

Розвернулася, попрямувала до ліфта. У грудях наче пожежа спалахувала. Це просто збіг, переконувала себе. Просто дурний збіг. Зрозуміло, що Сашко цілком міг поїхати обідати до ресторану. Зараз якраз слушний час для цього. Потрібно було одразу про це подумати, а потім уже їхати.

Саме так я заспокоювала себе дорогою до того готелю. Знову і знову. І дурепою себе подумки обзивала від того, що вирішила поїхати та перевірити.

- Вітаю! Я прийшла до Олександра Борисенка, – сказала я співробітниці готелю. - У якому він номері?

- Хвилинку.

Тук-тук-тук у вухах. І тремтіння у всьому тілі. Секунди, що здалися годиною.

- Триста двадцять п'ятий. Це третій поверх.

- Дякую, - одними губами видавила я.

Ліфт. Третій поверх. Двері із цифрою триста двадцять п'ять. Незамкнено…

Штовхнула двері. За ними по темній кахлі розкидані речі. Знайоме пальто чоловіка, пухнаста біла жіноча шубка. Така сама, як на дівчині, яку я бачила… Кремова сукня, туфлі… Чоловічий піджак та сорочка. Біла сорочка, яку я тільки сьогодні вранці прасувала для Сашка. Він не любив щоб хатня робітниця чіпала його речі і готувала їжу, тому прання, прасування і кухня були на мені.