Розділ 16. Прийняття пари людиною.

І я робив те, що хотів. Пішов із дому до гуртожитку ВУЗа. Гуляв, ніби був не в собі. Змінював людських жінок, вовчиць, гуляв, заводив сумнівні знайомства та обростав потрібними зв'язками.

Навчався, заробляв своїми знаннями, не беручи грошей у батьків. Для відкриття власного бізнесу зібрав перші гроші на стартапі. І створив агентство «Games of flocks» для графічних дизайнерів, розробників ігор та цікавих додатків для малого та середнього бізнесу.

Доводив їм і собі: я сам обираю, як мені жити! І з ким! Жодних недоволчиць мені не потрібно! Заведу собі нормальну сильну самочку потім, коли настане час. А це непорозуміння житиме поряд десь у флігелі та не відсвічуватиме...

З Вовком я теж домовився після того, як Тимур Демідов нам'яв йому боки. Вовк відчував себе винним за поспішність, але від пари не відступився б ніколи. Він майже спокійно чекав відведений термін до нашого двадцяти одного року, прийнявши покарання відстанню, як спокуту за свою нестримність.

Час мчав уперед. Я, Руслан Астахов, став не просто сином своїх батьків, а особистістю. Жив як самотній Вовк, вів бізнес, будував плани.

Перша ейфорія від вседозволеності вгамувалась. Я став перебірливим у зв'язках з жінками та знайомствами.

День змінював ніч, літо змінювало зиму. Мої хлопці невідступно йшли за мною. І я почав помічати, що потрібен їм не як товариш по кутежу, а як їх Альфа.

Я нарешті подорослішав не тільки тілом, а й розумом.

Зрозумів, що час настав: мені потрібна МОЯ власна зграя. І я повернувся до кола сім'ї, до батьків та матері. Ні, я не перепрошував за минуле, але чітко позначив свою готовність очолити власну зграю. Батьки прийняли моє рішення, як само собою зрозуміле. Позначили місце та терміни.

— Я віддам тобі під контроль територію на східному кордоні. Там ти збудуєш поселення для зграї. І під нагляд віддам дитячий садок Усть-Залісся, — батько Кирило окреслив перспективи.

Саме село та територія навколо використовувалися для дорослішання молодих перевертнів. Мій дід Олександр Астахов — Зберігач мудрості нашої найбільшої зграї в Нордії. Альфа-вчитель для всього молодняку. Він навчав підлітків контролю над своїм Звіром і спостерігав за перевертнями під час формування нових зграй, коли знаходиться хтось досить сильний для ролі Вожака.

У селі більшість дворів належали нашому племені, але жили й люди. Так було зроблено спеціально: щоб молодняк краще контролював спонтанні оберти. Тут не було прийшлих людей. З покоління до покоління жили одні й ті самі родини людей. І в кожній родині була одна людина похилого віку, кому довірялася наша таємниця.

Під час зустрічі з Христиною я зрозумів одне: усі три роки я займався самообманом.

Христина моя пара, моя дружина. Це було зумовлено в ту саму мить, коли Вовк її вибрав.

Зітхнув, відчуваючи сильний біль у грудях від того, що сам все зіпсував. Жаль накрило пізно: моя пара ненавидить мене!

А тут ще Жанна одразу вчула у дівчині суперницю. Останні пів року я зупинився на стосунках з однією самкою. Жанна була вовчицею. Вона привабила мене своєю зовнішністю, що нагадувала Христину. Дівчина наполегливо домагалася моєї уваги, але не нахабилася. Недурна, яка вміє подати себе, вміла в ліжку. Я залишив її поряд для зрозумілих будь-якому самцю потреб. І в Усть-Залісся взяв її для цього ж.

Власне лібідо під час формування зграї посилилося в сотню разів. Альфи – домінанти. У зграї встановлюється чітка ієрархія та розподіл суспільних ролей. І якщо немає доступної самки, то для скидання зайвого збудження може використовуватися найслабший самець. Нам із хлопцями такий розклад був не потрібен. Я шанував кожного з них. Тому ввів Жанну у свою зграю.

І виявився неприємно розчарований її випадом у бік Христини. Наказавши сестрі відвести Жанну, зосередився на дружині. Мила, скромна, закохана в мене дівчинка з моїх спогадів зникла. Переді мною стояла колюча, різка, віддалена від мене нищівно гарна молода жінка.

Втручання Микити виявилося дуже доречним. Брат знав всю історію наших взаємин аж до моїх пошуків інформації про Христину. Випадково побачив на моєму телефоні незакритий профіль Христі у Nordgram.

Хлопці довкола нас напружилися. Через зв'язок вожака з членами зграї я відчував їхнє хвилювання і невпевненість у тому, як тепер ставитися до дівчат. Вони чекали мого рішення про їхній статус.

«Христина — моя. Світлана — своя» — ментальне посилання Ксандру, моєму потенційному беті.

А далі все закрутилось. Я перестав належати самому собі. Варто було трохи розслабитись, і Вовк повністю забирав наше тіло під свій контроль.

Перший раз він знайшов Христину за запахом у Ведмежої гірки, покинувши хлопців під час тренування. Благо поводився пристойно, майже не налякав, тільки познайомив пару із собою. Христина не злякалася, стурбувалася виглядом Вовка.

Так, зараз я виглядав не дуже. З-за весняного линяння вовна стирчала клаптиками, все ніколи було вичесатися об колючі кущі. Всі сили йшли на формування зв'язків із хлопцями, тому й у вазі втратив, ребра вже випирали. Емоційна прив'язка витягувала й фізичні сили.

Але Христина вирішила, що я хворий. Вовк, не будь дурнем, зрозумів, що жалість до нього нещасного, обділеного її увагою – шлях до серця дружини. Став щоночі бігати до неї, варто мені відключитися на час сну. Кілька разів я прокидався свідомістю, коли Христина гладила Вовка між вухами або вичісувала жорстку вовну щіткою. Приє-є-ємно...