Розділ 15. Руслан та Вовк

«… Добре мені жилося, Руслане… Наречений є… Єгор… весілля…»

Слова Христини чіплялися за свідомість, як ріп за вовну у чистому полі — не вигризти зубами. Тільки видерти з коренем!

Напевно, не варто було заводити цю розмову лише заради того, щоб потішити самолюбство. Не в цей час і не у клубі. Не з тією вовчицею!

Але сутність власника жадала почути особисто від неї, що моя пара нікого не має.

Хоча це було зайвим. І так знав, що омега не мала стосунків. Чужий запах не плямив її.

Особистий чистий аромат Христини дурманив більше настойки на вовчих ягодах. Вона пахла свободою: весняним вітром, наповненим дурманними запахами цвітіння сонячним днем.

За ці кілька днів після нашої зустрічі після трирічної перерви її аромат посилився. Навіть у лісі я відчував його. Запах пари забився в ніс із першої зустрічі, відбився на підкірці та навіть уві сні знаходив мене. Мордував. Звав. Обіцяв більше.

Моя пара пахла тільки мною! Навіть попри те, що мітку давно слід було оновити, щоб ніхто не посягнув на моє! Запах сильного Альфи не дозволить наблизитися  іншому самцю нашого виду. Але ж були ще й люди. Цей Єгор… Я точно знав, що Єгор був у оточенні Крісті.

Сам не зрозумів чому, але в якийсь момент рік тому потай від усіх через соціальні мережі став підглядати за життям Христини. Звичайне життя звичайної людини… Нічого особливого, але вона чіпляла мою увагу вже тоді. Росток ревнощів проріс у душі, попри статус «вільна». Занадто багато чоловіків крутилося навколо моєї дружини. Навчання, хобі, друзі та… Єгор… друг. Чи не тільки?

— І як, твої батьки? За?

Христина могла думати, що завгодно, але Тимур Асланович, її батько, не піде проти Закону. Він сам Закон — Суддя і Кат у світі перевертнів. Порушити наші підвалини йому немислимо. Але раптом?

Сумнів, ще той чортик з табакерки, різко вискочив з підсвідомості та глумливо засміявся, скалячись пащею:

«Він дуже любить свою дочку. Забув?»

«Не забув» — огризнувся.

Такого не забудеш. Три роки тому він неслабе пошкутильгав мною, коли дізнався, що мій Вовк помітив свою пару — його дочку, а я, чоловік, від неї відмовився при свідках. Довго я зализував рани. Материй вовк залишив мене живими тільки через Христину.

У грудях вогненною ляпкою розповзалися ревнощі до Єгора, до її оточення. І ревнощі не тільки Вовка, а й мої. Під руками хруснув пластик стільця.

У той момент я ще був майже адекватним. Уважно стежив за обличчям Христини та намагався читати її емоції. Але омега була абсолютно для мене закрита! Дике, неправильне відчуття для Альфи, її пари.

Першим, що я навчився робити, як тільки почав контролювати свою силу, так це зчитувати тих, хто мене оточував. Особливо тих, хто входив чи мав увійти в мою зграю. А Христина ще ближча. Вона — пара Вовка… моя пара. Я маю читати її, як відкриту книгу!

Вдивляючись у вираз обличчя омеги, я втрачав контроль дедалі більше. Дівчина мовчала, не втрачаючи зорового контакту зі мною. Її жовті вовчі очі заворожливо поблискували, виманюючи Звіра.

Вовк підійшов до межі моєї свідомості, нетерпляче перебираючи лапами та смикаючи хвостом, і ми вдвох чекали на відповідь.

— … я його кохаю…

«Єгора ...» — доповнив я подумки.

Контроль над Звіром виявився втраченим. Вовк кинувся вперед, доводячи своє право на самочку.

«Жодних інших самців!» — гарчав він.

Всередині біснувалося одне бажання — схопити Крісті, утягнути в ліс під коріння великої сосни, де Вовк вирив лігво для своєї вовчиці. А краще на ту тінисту галявину серед вікових сосен і доводити в різних позах, що кращого самця, ніж він, вона не знайде!

Звіра не чіпало, що місце громадське, і поряд багато людей.

У обороті я підскочив з місця, стиснувши Вовка залишками своєї волі та поділяючи його лють: я б теж довів, що Крісті моя! Ось зараз! Але людина розуміла наслідки такої імпульсивності.

Мої хлопці через нитки зв'язку відчували мене. Знали, що їхній вожак після несподіваної зустрічі з Христиною в Усть-Заліссі став сам не свій. Весь контроль пішов прахом! І це тоді, коли ми з'їхалися сюди для формування кістяка зграї.

Це найвідповідальніший час у житті перевертня! Нічого не повинно заважати!

В Усть-Заліссі ідеальні умови: глухі місця, сила древнього Лісу, сузір'я Білої вовчиці найближче до Землі. І раптом вона — ХРИСТИНА! Неврахований фактор. Я не знав, що вона буде тут. Жодного натяку в мережі, що вони з подругою приїдуть в Усть-Залісся.

Вовк двічі вийшов з-під контролю у присутності Христини — тоді, три роки тому, і зараз.

За часи нашої розлуки з Христиною я навчився з ним домовлятися.

До моменту нашої першої зустрічі зараз я прийняв те, що Христина і моя пара. Збагнув, що навіть слабка омега, але справжня пара, здатна дати перевертню дуже багато в плані набуття сили та влади в нашому суспільстві. Я доріс до усвідомлення відповідальності не лише за себе, а й за тих, хто присягнув мені, як Альфі. Для цього знадобилося майже три роки.