Розділ 14. Відкриваючи таємниці

Ніколь Астахова

Христина тихо осіла на підлогу. Не дивно: спрацювала захисна реакція організму. Ми, омеги, маємо лабільну психіку, але у разі надлишку негативного впливу організм ось так відключається.

— Христино, що з тобою?! — поряд впала на коліна її подруга, укладаючи голову дівчини собі на коліна і легко поплескуючи її по обличчю. Було видно, що вона переживає щиро. — Христино, прокинься.

Думати та вирішувати довелося швидко.

— Не труси її. Христина у звичайній непритомності, — я з силою стиснула руку білявки, привертаючи увагу. — Не можна, щоб Руслан побачив Христину в такому стані. На емоціях може навернути непоправних справ.

— Я цього цапа хотіла б побачити! Я б плюнула йому в пику! — зло висловилася Світлана. — Потрапив би він мені до рук! І чого причепився до Христинки? Адже сам кинув її?! А тепер навіщо ворушити минуле? Коли вона тільки витруїла його з себе. І не дивиться на світ поглядом побитого собаки…

По обличчю дівчини покотилися великі сльози. Вона різко втерла їх і продовжила говорити швидко, зриваючись на сиплий шепіт.

— Христина ж вона така... світла. Усім допомагає. Чергування нічні у хоспісі бере. Не тому, що потребує грошей, а просто надлишок її співчутливості. А цей гад так потоптався по її душі. Дурна я, егоїстка. І навіщо її в Усть-Залісся приперла?!

З жадібним інтересом я ловила кожне слово Світлани, хоч часу залишалося все менше, щоб вивести Христину з клубу. Але так я могла хоч щось дізнатися про життя пари брата.

Адже я пам'ятала Христину зовсім маленькою. Мені було шість років, а їй п'ять, коли на Зграю напали вороги наших батьків. Ішов черговий переділ влади.

Мені досі іноді приходить у снах кошмар того дня. Нас маленьких омег закрили окремо під охороною. Але, як у дешевому серіалі, серед охорони затесався зрадник.

Пам'ятаю, як у кімнату увірвалися чужі самці. Один, особливо огидно пахнув тухлими потрухами. Він зупинився біля столу, під який ми з Христиною забилися. Де решта ховалась, навіть не знаю.

Огидний липкий страх охоплював мене. Від розпачу я жалібно скиглила, а це дрібне дівчисько заспокоювало мене. Обіймала міцно і гладила по голові.

«А хто тут ховається від великого сірого вовка?» — глумливо скалячись, виродок сів навпочіпки та зазирнув під стіл.

Велика лапа в короткому чорному волоссі повільно наближалася до нас. Порятунку не було. Від жаху я заплющила очі та заверещала. А далі почула крик, сповнений болю, і булькотючий звук. Мені раптом стало так холодно без теплих рук Христини. Я розплющила очі та побачила зовсім дрібного чорного вовченя, що вгризалося в горло потенційного викрадача.

Вовчиця Христини врятувала нас. Це був перший оборот, такий ранній, який травмував психіку омеги.

Незабаром двері відчинилися з гуркотом, і увірвався мій тато Гліб. Розкидав інших чужинців. Ми були у безпеці!

Але з того дня я більше Христину в Зграї не бачила. Батьки на запитання відповідали однозначно: вона переїхала до іншого міста.

Струснувши головою, загнала глибше емоції.

— Слухай уважно! — трохи впливаючи на людину, добилася усвідомленого погляду від білявки. — Ти зараз зачиняєш за мною двері та нікого не пускаєш, окрім мене. Я швидко повернуся.

Світлана ствердно кивнула.

Вже за три хвилини я повернулася назад разом зі Стівеном. Мій хлопець чекав неподалік. Він не розумів усього того, що відбувалося довкола, але відчував мій неспокій.

— Світлано, це Стівен. Ти бачила його за столом. Це мій хлопець. Він допоможе винести Христину через службовий хід.

Стівен запитливо заломив брову. Я його розуміла: чіпати чужу жінку вважалося неприпустимим. Належало дочекатися Руслана, і хай би він займався своєю дружиною. Але відносини цих двох не були нормальними.

Я не схвалювала поведінку брата, як і батьки. Але ж він Альфа. До них завжди ставлення особливе. Їм перепрошують набагато гірші вчинки.

Ми всі розуміли, чому сталося таке неприйняття дівчини молодим Альфою. Її вибрав і залишив мітку Вовк. Людина через свій вік була далека від того, щоб пов'язувати свою долю хоч з ким-небудь. Руслан тоді лише скуштував доросле життя. І тут раптом «пара Вовка», та ще й відчувається майже людиною.

Руслан на той момент ще не став єдиним цілим з Вовком. Два "я" в одному тілі, і кожен тягне керування на себе.

Попри це, за нашими законами він мав ще три роки тому взяти на себе відповідальність за Христину, забрати її у батьків та поселити у своєму будинку в Зграї. Навіть якщо мітку поставив не Руслан, а його Вовк. Христина, як омега, ставала власністю Альфи.

Але, повинна віддати належне батькам, вони дали братові час сформуватися, як Альфі, розсудити та одуматися, інакше б він влаштував Христині пекло. І змогла б тоді дівчина витримати його закидони — велике питання. А так вони мають шанс стати повноцінною парою. Ось тільки поспішати не треба, щоби знову не наламати дров. Ще кілька днів до Дня народження є. Це крайній термін. А потім буде їх весілля.

Руслана зараз штормить в її присутності так, що всі хлопці в його зграї, яка ще формується, відчувають це. Можу лише поспівчувати і їм, і їй. Витримати темперамент перевертня у такий час непросто. Влада пре з вух, темперамент зі штанів, а нитки зв'язку закручуються у вузли так, що потім не розплутаєш. А це погано. Альфа в період формування зграї має бути спокійним, умиротвореним, зібраним, як ніколи.