Розділ 12. тусовка по-страженські

До клубу ми прийшли вчасно. Тобто до цього часу сюди стеклася вся вільна від справ місцева молодь. Місцева тусовка мала свій колорит. І навіть приїжджі з міста одразу приймали ці негласні правила.

Клуб відривався о шостій вечора, але заходити до нього починали з восьми. До цього часу хлопці скупчувалися окремо від дівчат. Сиділи осторонь, на повалених колодах, як півні на паркані. Тріщали про щось своє пацанське, клацали насіння і поглядали на усміхнених дівчат. З колод вхід добре проглядався.

Ми прийшли пізніше, коли більшість охочих втягнулася до клубу.

— Добре як! — глибоко вдихнула Світланка і потрясла мене за руку. — Христино, правда ж?!

Я окинула поглядом місцевість, намагаючись стримати усмішку.

— Так, добре! Стільки приємних спогадів! Наче в минуле потрапила.

— Ходімо, — поквапила Вікуля. — Там усі місця хороші займуть, доки ви тут згадуєте!

Вона підхопила Тетяну під руку та потягла до клубу займати столик.

— Так, підтягуйтесь. У нас Фей суворий, — нагадала Тетяна з широкою посмішкою.

А ми зі Світланою змовницьки переглянулися і модельним кроком неквапливо пішли підкорювати місцевих хлопців.

Увійшовши, ми одразу зупинилися біля дверей.

Пауза.

Дати змогу розглянути нас.

У відповідь наші холодні, нудні погляди побіжно по столах. Відразу оцінити присутній контингент.

Так, зауважили, оцінили! З різних боків почувся свист. Для Стражинок це норма. Так хлопці висловлюють захоплення та зацікавленість.

А то!

У Вікулі вдома ми переодяглися в досить епатажні вбрання для Стражинок.

На мені були чорні короткі шорти з екошкіри з високою талією та білий топ оверсайз із широким вирізом човником. Він все намагався впасти з плеча, оголюючи моє тату вовчиці. Я нарешті зняла з нього захисну плівку. І тепер почувала себе, як ніколи вільною! Тавра більше не було!

Світлана одягла свої джинсові шортики та білу майку, розшиту попереду великою перламутровою лускою.

На гладку шкіру ніг вже лягла рівна засмага, контрастно виділяючись на тлі білосніжних кросівок з кокетливо визираючи з них біленькими коротенькими шкарпетками. Мрія фут-фетешистів!

Сам клуб був баром із танцмайданчиком. Над нею крутилася дзеркальна куля, пускаючи кольорові зайчики до затемненої зали зі столами для відвідувачів. На великому екрані з'являлися кліпи пісень.

Витримавши необхідну паузу, ми із подругою синхронно рушили, дефілюючи до нашого столика. Вікуля з Тетяною вибрали столик неподалік сцени, але біля стіни. Так нам було видно всю залу та вхідні двері.

Музика була гучною. Щоб почути одне одного, доводилося підвищувати голос.

— Козирне місце, Віка! — Похвалила подругу.

— Мені як Тетяна подзвонила вдень, так я й зарезервувала, — зізналася вона, широко посміхаючись. Ми засміялися. Хитрий хід!

Малинова наливка давалася взнаки: напруга відпустила, тіло розслабилося, ноги під столом пританцьовували.

Танцмайданчик був дворівневим. На нижньому рівні охочих танцювати поки що було мало. На верхньому взагалі нікого. Зал слід було розгойдати.

Зробивши швидке замовлення простеньких коктейлів, сьорбнувши, я перша встала і, пританцьовуючи, стала відступати спиною в бік танцмайданчика, манячи пальчиком Світлану. О так! Ми вміли танцювати дуетом.

У динаміках звучали заводні попсові хіти, і ми відірвалися на повну!

«Твої очі… Такі чисті, як небо… Така сила тяжіння…»

На верхньому рівні ми танцювали удвох. Підспівуючи, ми крутили попами, еротично рухаючись один навколо одного. Творили безумство! Обидві треновані ми не скоро втомилися.

Упарившись, зістрибнули зі сцени, пробираючись через натовп закружений у танці унизу. Зал ми підірвали!

Регочучи, задоволені ми підійшли до свого столика. Вже на відстані я бачила, що за ним значно побільшало народу. Разом із нашим склали три столи та тепер Таня з Вікою сиділи в оточенні компанії хлопців з Усть-Залісся. Тут була вся наша компанія хлопців без Астахових. Я навіть крізь зуби полегшено видихнула, коли не знайшла поглядом Руслана.

Струсивши розпущеним волоссям, махнула рукою, вітаючи всіх і вирішила біля бару замовити собі напої. Офіціантів було замало того аншлагу, що спостерігався сьогодні.

Чекаючи замовлення, я присіла на високий барний стілець, закидаючи ногу на ногу і спираючись спиною на стійку. Так, я усвідомлювала, як зухвало і сексуально виглядає моя поза, і це було зроблено усвідомлено. І хоча поки не знайшовся жоден чоловік на кого б я подивилася із сексуальним інтересом, дражнити хлопців мені подобалося, особливо після того, як зі мною обійшовся Рус. Нехай примітивно, але так я відчувала, що подобаюся протилежній статі. І проблема зовсім не в мені, а в ньому!

— Привіт! — пролунало з сусіднього стільця.

Я спокійно обернулася на голос.

— Приві-іт… — простягла, розглядаючи білявку з блакитними пасмами приблизно мого віку.