Розділ 10. Досить працювати! Пора відпочивати!

— З мене досить! — з цими словами подруга відкинула від себе сапу і плюхнулася попою на купу зеленої трави. Вираз обличчя був такий, ніби вона зараз кинеться на когось.

Я була з нею солідарна! Розігнувши спину, я обперлася двома руками об дерев'яний тримач і тужливо подивилася на масштаб лиха.

— Для чотирьох днів, подруго, ми з тобою добре попрацювали, — констатувала я факт, що дві третини ділянки були виполоті. — Можна й перерву зробити. Це ж ти відрядила: спочатку все приберемо, а потім відпочиватимемо!

— Мало що я сказала. Я дівчина, мені можна помилятися. Ну і спека! Нормальні люди на пляжі тим часом засмагають або біля басейну на шезлонгах валяються.

— Не починай! — припинила розмову і різко розвернулася в бік лісу. Іноді на мене накочувало гостре відчуття чийогось пильного погляду, але жодного разу я нікого не помітила. І Світлана теж нікого не бачила, я її про це питала. — Ідемо до хати. Я в душ хочу. На сьогодні закінчуємо польові роботи.

За останні три дні сталося кілька подій. Сьогодні вранці поїхав Максим, залишивши нам гору нарубаних дров для розпалювання лазні.

І я тричі бачила вовка. Всі рази він приходив під ранок, поки не розвиднілося. Не знаю чому, але саме тоді я прокидалася, ніби мене хтось у бік штовхав.

Свою обіцянку я дотримала: купила в магазині яловичини. Зінаїді Михайлівні коротко окреслила ситуацію з прирученим хворим звіром, посилаючись на Олександра Омеляновича. Вона була не в захваті, що по її подвір'ї вештається вовк, але місце в холодильнику для зберігання м'яса виділила.

Вовк їв з апетитом, але тільки з моїх рук, це з'ясувалося експериментальним шляхом. Вітаміни довго обнюхував, чхав і з сумним зітханням злизував з долоні.

Дуже дивний звір… Але якийсь мій. Довірливість хижака до незнайомої людини дивувала і була приємною, бо він прийшов по допомогу саме до мене.

На третій прихід дав себе вичесати. Я заради цього пожертвувала своїм гребінцем — щіткою. Коли він уранці тікав, то виглядав уже не таким жалюгідним. Навіть ребра менше стали стирчати. Ось що турбота та правильне харчування роблять!

Звір не викликав розчулення, навпаки, я ставилася до нього з розумною настороженістю, але водночас знала — не вкусить.

Після душу мені стало легше. Разом із соками трав, брудом, у стік літнього душу витекла велика частка втоми.

Надворі встановилася спека, але в будинку було прохолодно. З великим задоволенням я витяглася на своєму ліжку поверх ковдри. Світланка теж прийшла з душу воскресла і сповнена радісних планів на вечір.

— Сьогодні ввечері підемо до клубу!

Я ліниво розплющила очі, випливаючи з дрімоти, коли по кімнаті поплив запах ацетону. Світлана займалася педикюром.

— Прийдеться з ночівлею йти, — промовила вголос, розмірковуючи, що якщо сьогодні вночі Вовченя прийде, то йому нікому буде дати вітаміни. Можливо, передати Олександру Омеляновичу через Зінаїду Михайлівну? Чи Микиту? Він заходив за бабусиними пиріжками та козячим молоком щодня.

— Можемо й назад приплисти, хоч і лячно вночі. А можемо й заночувати у бабусиної подруги.

— Тільки не в тітки Марини! Потім пліток буде, — я невдоволено пирхнула і встала. Водночас у кімнату зазирнула Зінаїда Михайлівна.

— А ви що напрацювалися? — суворо запитала жінка. На наші кивки вона іронічно посміхнулася. — Ех, розпестило вас міське життя!

— Ба, ти щось хотіла? — Світлана знала, що якщо вчасно не зупинити Зінаїду Михайлівну, то можна вислухати цілу лекцію про користь праці.

— Ну так! Хотіла, щоб ти в магазин за мукою сходила й дріжджами. Сьогодні свіжі завезли. У мене лише сухі вдома, не люблю я їх.

— Я схожу! — оцінивши, що сохнути лаку на пальчиках білявки ще хвилин десять, пішла до шафи перевдягатися.

Поки я зібралася, список покупок зріс. Мені вручили перелік, ганчірковий шопер та кілька купюр.

Після прохолодного будинку спека відразу навалилася і йти відкритою вулицею не дуже хотілося. Ще й розрита траншея не дозволяла швидко дійти до магазину.

Нарешті, подолавши ці труднощі, я скупилася за списком у магазині. Благо в такий час покупців, крім мене, не було. Там за прилавком виявилася наша подруга з місцевих. Ми на добрих пів години зависли, обмінюючись з Тетяною новинами, і змовилися ввечері разом вирушити до клубу у Стражинки. Заради такої справи вона пообіцяла раніше закритися на «переоблік».

Загалом походом до магазину я залишилася задоволена. У Тані був брат на пару років молодший за нас і він-то нас і відвезе на своїй моторці. Нам зі Світланою не доведеться дбати про проїзд! Тут практично в кожному будинку був свій човен, все одно, що машина в місті.

Назад йти я вирішила з іншого боку від траншеї. Там доріжка вздовж парканів залишилася ширшою. Уважно дивлячись під ноги, пройшла перекинутою дошкою і підвела голову в той момент, коли зі мною практично зрівнялися троє незнайомців.

«Їх що на якомусь кастингу відбирали?» — подумала я. У столиці, де щільність людино-потоку в кілька разів більша, не часто зустрінеш таких хлопців, які нібито зійшли з обкладинки модного журналу.

Непередбачливо я не пропустила приїжджих вперед і тепер самці, що нудьгували, показушно намагалися підкотити до мене, вигукуючи в спину різні репліки. Мабуть, їхня увага мала мені лестити. Але жоден не запропонував піднести важку сумку!