Розділ 6. Зустріч

Позашляховик Макса подолав чергову ковдобину і натужно загудів потужним двигуном, ривком піднімаючись на гірку. На той час я остаточно прокинулася. Позіхнула солодко і закрутилася на задньому сидінні, наскільки це можливо. Мене притискали сумки набиті речами, мішки з банками для майбутніх закруток Зінаїди Михайлівни.

Хвилин за десять водій скинув швидкість і зупинився на крутому березі. Макс вийшов із машини й підійшов до краю високого берега, виглядаючи пором.

Річка в цій частині була широкою та спокійною. Це вище за течією вона бігла стрімким потоком між двома скелястими берегами, втікаючи з гори.

Ми зі Світланою теж вийшли розім'ятися і помилуватися видом, що відкривався.

Подивитися було на що. З цієї оглядової точки добре проглядався другий нижчий берег річки, а на ньому потрібне нам село. З трьох сторін Усть-Залісся було оточене густим хвойним лісом. Воно точно сховалося тут від сторонніх очей.

Село було не велике і не маленьке, дворів на сто п'ятдесят. У ньому майже не було сучасних двоповерхових споруд. Своєю автентичністю вона приваблювала нас, мешканців мегаполісу.

Будинки, в основному, добротні, міцні, виправлені з місцевого лісу. Нижче по річці в іншому селі Стражинці стояла невелика лісопилка для потреб місцевих. Масовоі вирубки лісу тут не дозволяли. Місця вважалися заповідними.

При кожному будинку була присадибна ділянка, що обробляється дбайливими господарями.

Що дивно, попри свою віддаленість та відокремленість, село не вимирало. У ньому завжди було багато дітей та молоді, особливо влітку.

З цього берега було видно й сопки. Вони виринали з лісового покривала, як гігантські шапочки грибів із густої трави. У передчутті підкорення вершин я задоволено примружилася. Буде мені втіха на тлі городньо-кухонних робіт на благо сім'ї подружки!

— Так, дівчата, поспішаємо. Здається, дядько Михай зібрався правити на той берег. Он на поромі машини вантажаться.

Приставивши руку козирком до чола, я теж вирішила розглянути незмінного поромника дядька Михая і тих хто завітав у гості до села. Відстань була пристойною. Фігурка поромника здавалася іграшковою. Дві наворочені тачки, блискаючи на сонці хромованими деталями, вже завантажилися на невеликий пором.

— Сенс поспішати? — видала те, що вважала за логічне. — Дядько Михай не візьме нас. Перевантаження буде. Машина в тебе Макс сама по собі важка, так ще й завантажена під зав'язку.

Макс мене почув, кивнув, але все одно посигналив, привертаючи увагу. Звук далеко рознісся над водяною гладдю. Ми зі Світланою замахали руками, привертаючи увагу. Було зрозуміло, що нас помітили, але поромник продовжив свою справу: повіз пасажирів та вантаж на той берег.

— У нас є година вільного часу, — зітхнув наш водій. — Трохи не встигли. Цікаво і хто це в гості завітав? Щось я такі машини не пам'ятаю.

— А то ти знаєш усі тачки? Хто на який їздить? — пирхнула Світлана і полізла в машину. Звідти крикнула: — Що ви там роздивляєтеся? Сідай, Максе, вези нас на річку. Ноги хоч помочимо.

— Світлано, ти чого? Вода ж крижана ще! — обурилася я. — Застудитися хочеш на початку літа? Лікуй потім тебе, — буркливо додала і подумки перебрала всі ліки, які взяла з собою. Запаси були об'ємні, з урахуванням традиційних ліків старшого покоління: від тиску, від серця, від нервів. Знала я, що варто бабусі Зіні розповісти своїм  сусідкам, де я навчаюсь, і потягнеться до мене одвірок бабусь зі своїми проблемами. У селі не було фельдшера. У разі чого за медичною допомогою потрібно було їхати або плисти вниз за течією до Стражинки. Те село було більше Усть-Залісся. Там і школа була для початкових класів, і велика ферма з розведення хутрового звіра.

В Усть-Залісся був тільки магазин. З розваг: пляж на річці, риболовля, збирання ягід та грибів.

— От же ж, інтернет не ловить! — обурено скрикнула Світлана. Я тільки зітхнула тяжко. Наївно було вважати, що за три роки сюди дійде "цивілізація"

— Світлано, ну який інтернет?! — Макс навіть хрюкнув, стримуючи сміх. — Скажи дякую, що є телефонний зв'язок. Кабель на новий поміняли, то тепер хоч чути без перешкод. А то раніше з бабкою, як розмовляли, так і чути: "Я..а...о..му..ну... приїду". Поживете без інтернету. Вам корисно. У шашки геть із Христинкою вечорами пограєте або в карти різатися будете на бажання.

— Світлано, нам місяць протриматися! — зітхнула я. — Іду на такі жертви лише заради тебе!

— Я знаю, Крісті. Ти мене любиш, — посміхнулася блондинка і показала дядькові язик. — А ти прям, не можеш не глузувати з нас. Сам звалиш завтра-післязавтра.

— То я ж працюю, — хитро посміхнувся Макс. — Це ви на відпочинок приїхали до бабусі на пиріжки.

Ми одночасно з подругою застогнали.

До кінця цього діалогу ми зупинилися біля дерев'яної пристані порома.

Вийшли з машини та зі Світланою не змовляючись, рвонули до містків. Річка пахла свіжо. І взагалі дихати на повні груди — не надихатися. Небо відбивалося в дзеркальній гладіні та здавалося, що ти перебуваєш у нереальному, казковому світі!

— Краса-а-а! — протягла я.

— Ляпота-а-а! — підхопила Світлана. І ми обидві засміялися. — Слухай, Крісті, а що ти робитимеш, якщо Астахов до діда цього літа приїде?