Розділ 3. Якщо сказано неможна, то слід прийняти за аксіому

— Облом? — засмучено простягла Світлана і з надією дивилася на Дена. Той у нас був головним «вирішалом». Талант у нього такий — розрулювати будь-які спірні ситуації з найменшими втратами.

— Ден, хочу в клуб, — прямо заявила я і, вихопивши телефон із рук хлопця, знайшла контакт сина господаря клубу. Вибору я Дену не залишила. Натиснула на виклик. Майже одразу на дзвінок відповіли.

Ден на моє самоуправство посміхнувся і забрав смартфон, відходячи трохи убік від входу. Я зі Світланою пішли за ним. Обліпивши хлопця з двох боків, нахабно підслуховували хихикаючи. Настрій надвечір зовсім виправився і хотілося пуститися на всі тяжкі!

— Єгорич, привіт, — поважно почав розмову Ден. — Я тут із компанією заїхав тобі в клуб, — зрозуміло, що клуб був батька Єгора, але серед спільних друзів вважався його, — а нас не пускають у "Нору". Кажуть сьогодні пикою не вийшли.

Було чути, як Єгор загоготав на репліку Дена, той теж підтримав сміх.

— Там сьогодні якась закрита вечірка для особливих гостей батька, — відповів Єгор. Але я не встигла розчаровано застогнати, як він додав. — Але ж сьогодні твій день, Лось!

— Привіт дівчата! — загорлав Єгор поряд, згортаючи нас у загальні обійми. Ледве ребра не поламав, громила.

— Ідіот, налякав! - Підстрибнула на місці. Єгор встиг не лише обійняти, а й облапати за п'яту точку. - Клішні прибери, — додала суворіше, і підступно вщипнула за грудний м'яз нахабного блондина.

— Крісті! Боляче! — засичав він. — Ось візьму і не пущу тебе до клубу.

— Налякав їжака голою дупою, — пирхнула і підступно посміхнулася. — Сам без мене нудьгуватимеш.

— Буду, — картинно зітхнув він і, обійнявши мене за талію, повів в обхід будівлі до службового входу. — От скажи мені, Крісті, коли я вмовляю тебе сходити зі мною на побачення?

— Господи, Єгоре, тобі мало, що ми бачимося майже кожних вихідних на скелях? — я підкотила очі та зітхнула. — Мені тебе за очі вистачає.

Єгор уже рік підкочував до мене. Але мені він хоч і подобався, але не настільки, щоб погоджуватися на щось більше, ніж зараз.

Хлопець на моє динамо не ображався. З ким проводити час у нього було достатньо кандидаток. Скоріше його підкат став чимось на кшталт традиції. Мене це влаштовувало і не напружувало.

— Прошу! — ввівши код на двері для персоналу, Єгор відчинив їх і впустив нас усередину.

Службовим коридором ми пройшли повз складські приміщення, кухні, роздягальні для співробітників і вийшли у двері збоку від бару. Єгор привітався з барменом, швидко зробив для нас замовлення та повів у свій особистий ВІП.

Клуб «Нора» подобався мені саме таким – наелектризованими емоціями відвідувачів. Біти гучної музики, місцеві танцівниці в стилізованому під первісний світ одязі, розпалені тіла, що рухаються в такт — все це заводило не по-дитячому. Діджеї стояли на платформі та за їхніми спинами висіли великі екрани, мелькаючи яскравими кадрами.

Сам інтер'єр був оформлений у глибокий синій, золотий, темно-фіолетовий та молочний кольори. Весь простір чітко поділявся на зони. І без особливої потреби з іншими відвідувачами можна було зіткнутися лише на танцювальному майданчику.

ВІП Єгора був на другому поверсі.

Зайшовши всередину, я вибрала собі зручне місце та опустилася на м'який диван, що стояв боком до скляної стіни. Вона була прозорою лише з внутрішнього боку і можна було, як у театрі спостерігати за сценою з людьми, які танцюють. Там уже під рвані ритми музики звивалися гості.

Гучність музики, що ллється з колонок, Єгор зменшив. Хоча в самому ВІПі було передбачено місце, де можна було потанцювати своєю компанією, але ми віддавали перевагу спускатися в загальний натовп. Там можна не лише потанцювати, а й покричати спускаючи пару.

На початку нам принесли напої: міцні — хлопцям і легкі, красиво прикрашені, багатошарові коктейлі нам зі Світланою.

Випили кілька тостів після закінчення навчального року, за зустріч. Єгор випадково опинився поряд із клубом. Їхав із зустрічі, коли я йому набрала з телефону Дена.

Розмова перетекла на плани на літо. Ми з подругою виявились лузерами. Відпочинок у селі на грядках — зовсім не мрія. Ось хлопці так, летіли на відпочинок за кордон: хтось на острови до океану, а хтось на інший материк.

Такі розмови лише засмутили. Знову накочували неприємні спогади, як напад нудоти. Хотілося проблюватись, але тільки не допоможе. Причина була психологічна.

Я встала і зупинилася біля дзеркальної стіни. З висоти другого поверху видовище вражало. Людське море танцівників рухалося єдиним організмом.

Залишатися просто спостерігачем мені не вистачило терпіння. Ноги самі пританцьовували.

— Я танцювати. Хто зі мною?

— Я тебе проведу, — раптом підвівся Єгор і притулився зі спини. Занадто інтимно та наполегливо. Не так, як завжди. Я вимушено обернулася, заглядаючи у вічі блондину. У них танцювали чорти. Мені варто чекати чогось нового в наших відносинах? Питання природно зависло невисловленим.

— Боїшся дороги не знайду? — пирхнула на таку турботу. — То я дівчинка доросла.

Єгор на випад нічого мені не відповів, звернувся до Світлани: