Розділ 1. Клеймо на шкірі, шрам на душі

Контрастний душ після ранкової пробіжки завжди заряджав бадьорістю щонайменше на півдня. Сьогоднішній ранок перед останнім іспитом літньої сесії четвертого курсу «меду» не став винятком.

Вже вийшовши з душової кабінки, я завмерла перед дзеркалом, яке запотіло від гарячої води. Застигла на місці. І через силу, змушуючи себе, протерла дзеркальну гладь м'яким рушником.

Власне відображення мені подобалося: правильні риси обличчя, рівний ніс, гострі вилиці, м'який контур трохи пухких губ, очі — особливі, світло-карі, до жовтизни. Через них до мене зі школи причепилося прізвисько Вовчиця.

Але було те, що бачити у відображенні не хотілося — потворний шрам між шиєю та плечем. І все ж таки було необхідно. Хоча б для того, щоб приховати шрам під тілесного кольору пластиром, щоб ніхто випадково не помітив і не запитав: звідки взявся?

Розповідати про походження шраму ... соромно і гидко навіть через паскудні три роки. Простіше брехати про велику родимку та медичні показання «берегти» її, не травмувати одягом.

Ту сволоту, що залишила мені цей слід, як тавро, звуть Рус. Руслан Астахов — моє перше кохання, перший чоловік... І той, кого я ненавиджу!

І мітка в мене з'явилася тієї ж ночі. Знала б як поведеться цей гад наступного ранку, обходила б його десятою дорогою.

Мені було сімнадцять, йому того дня виповнилося вісімнадцять, коли з мого дозволу трапилася перша моя близькість.

Дурненька! Придумала собі кохання і сама в неї повірила. Як романтично подарувати себе коханому. Тьху! Надто наївною була, ще не зіпсованою несправедливістю життя.

Ось і здобула науку. Так, за три роки з тієї ночі та мерзотного наступного дня я змінилася. Подорослішала, стала впевненою в собі, в міру цинічною і нікому не дам себе образити!

Але шрам…

Не прихований пластиром, він робив мене слабкою, вразливою. Я ніби провалювалася в минуле і чула всі ті несправедливі слова. Він узяв те, що саме йшло до його рук, скористався і передав іншому!

«— А що ти чекала, Крісті? Кохання до труни? То ти мені не пара. Так, тіло на одну ніч. І те, не навчене. Вчити мені тебе ліниво. Наберешся досвіду, то, можливо, пересплю з тобою кілька разів, якщо попросиш добре. Ксандре, не хочеш навчити Крісті для мене?

Досі чую в голові його мерзенний голос і сміх. І свідків мого приниження було кілька. Хоч і відводили хлопці очі, але ніхто не зупинив Астахова. Він давно був для них лідером, мабуть, із сопливого дитинства.

Тільки ввечері до будинку бабусі Зіни прийшов Ксандр — найкращий друг Астахова з вибаченнями. Я не вийшла. Сил не було пережити ганьбу. Навіть сліз не лишилося. Тупо витріщалася в стіну і хотіла одного — здохнути.

Замість мене з'ясовувати стосунки вийшла Світлана. Вона поривалася і з Астаховим поговорити – я заборонила. Чула, як вона репетувала на хлопця та його непотрібні вибачення і наполегливо радила засунути їх туди, де світла не буває і забути дорогу до її будинку.

Через мене й у Світлани з Ксандром пішли по боці романтичні стосунки. Так моя подруга із солідарності вирішила. Якщо страждати, то разом. Я була не в тому стані, щоб її в чомусь переконувати.

Безглуздо все так…

Адже я щиро вірила, що Руслан має почуття до мене. Всі його довгі погляди, дотики, уваги більше, ніж до інших дівчат із нашої літньої компанії… Ненавиджу! До неприємного тремтіння всередині та сліпучої люті! Через цього гада я так і не змогла нікого більше впустити у своє серце.

Сердито смикнула головою і поспішно наліпила пластир на ненависний шрам. Варто було його сховати та емоції заспокоїлися. Минуле вкрилося серпанком, затерлося до стану «майже не пам'ятаю, якщо не нагадають».

З ванни вискочила в одному рушнику і боса поплескала до себе в кімнату.

Свобода!

Батьки вечірнім потягом поїхали у відрядження. Хоч вони в мене класні й демократичні, і я їх люблю, але часом дуже хочеться дізнатися, як це, бути самою собі господинею.

Варто було лише подумати про батьків, як задзвонив телефон — мама! Водночас пролунав дзвінок у двері. Трель говорила про одне: наполегливий гість не піде, доки не відкрию.

— Мама привіт. Зачекай хвилинку. У двері хтось ломиться. Напевно, Світланка з Денисом прийшли. Ден обіцяв підвезти на іспит.

Швидко накинувши халат, міцно підв'язала його пояском, щоби на грудях випадково не розкрився.

Я не помилилась. За дверима виявились Світлана та Денис — мої колишні, вже як чотири роки, однокласники, але й досі Друзі. Саме так, з великої літери!

— Проходьте до зали, — мені й запрошувати не треба було. Друзі вже протиснулися у квартиру, і, скинувши взуття у передпокої, Денис подався до зали, а Світланка, блиснувши блакитними очима і махнувши високим блондинистим хвостом, на кухню — варити каву та різати бутерброди на сніданок. Вона в мене дуже домовита.

Тим часом мама уточнила, хто в нас у гостях, і залишилася задоволена моєю компанією.

— Тьотю Еріко! Добридень! — Подруга прокричала в мене над вухом, варто було мені зайти в кухню з телефоном. — Відпустіть Христину зі мною до бабусі. Інакше я там сама помру з нудьги, і комарі-вампірюги мене зжеруть. А так хоч нас двох їсти будуть! Вже веселіше.