9.3.

Я підняла погляд на Даміра. Він стояв насуплений та уважно дивився на Настю, ніби над чимось замислившись. А тоді смикнув краєчком губ у кривій посмішці та надто весело, як для наявної ситуації, промовив:

— Напевно, пригадував, просто ти не пам'ятаєш, — А тоді, вже звертаючись до мене: — Не зважай, Ась, на жаль, на тренуваннях немає забагато часу для розмов. 

Витиснувши з себе посмішку, я кивнула і знову глянула на Настю. Вона стояла з непроникним обличчям, і лише очі її сочилися невдоволенням.

— В мене й зараз на балачки часу немає, — з тією самою уїдливою усмішкою відповіла вона. — Всім па! Побачимося!

Настя рушила коридором далі, зникнувши за дверима жіночої роздягальні. Дамір нахилився до мене та лагідно промовив:

— Зачекаєш тут, Асьон? Я перевдягнуся, змию грим і вийду.

— Так, звісно.

Він випустив мене з обіймів та зайшов до роздягальні. Я ж повернулася до лавки, на якій досі сиділи Стася з Адою. А біля них стояв якийсь незнайомий русоволосий хлопець з об'ємною чорною сумкою через плече. Стася підвелася та стала біля нього.

— Асю, знайомся, це Сашко, мій хлопець. Сашко, це Ася — дівчина Даміра.

— Радий знайомству, — Сашко привітно посміхнувся та простягнув мені руку для потиску. — Багато про тебе чув.

— Справді? — я так здивувалася, що навіть не відповіла, що теж рада знайомству, і не змогла приховати своє приголомшення.

Сашко кивнув, сміючись з моєї реакції.

— Коли ти встигла? — ошелешено спитала я у Стасі. 

— Та що там встигати? Ми ж уже два тижні переписуємося з тобою. Та й вчора Сашку повідомлення писала, коли тебе зустріли. А зараз ось розказувала, чому не виспалася, та про прогулянку, — Стася знизала плечима, а я на це лише всміхнулася та похитала головою.

— Я теж рада познайомитися, Сашко, — вирішила я виправити свою дещо неввічливу поведінку. — Гарні кадри сьогодні вийшли?

— Сподіваюся на це. Детально переглядатиму вже після Нового року.

— А нам покажеш? — хитро примружившись, запитала я.

— Звісно, зберемося на каву і обов'язково подивимося все. Часом трапляються дуже кумедні знімки, коли вдається чиюсь емоцію цікаву зловити або рух, який виглядає ніби оптична ілюзія. Загалом, — Сашко всміхнувся, — у мене вже ціла колекція таких фото є. Хоча і вдалих кадрів теж вистачає.

Він розказував це з таким вогником в очах — не важко було здогадатися про те, що ця справа справді приносила йому задоволення. 

— Круто! Я теж трохи фотографую. Маю вдома простенький фотік, але хочу собі придбати на день народження дзеркалку. Батьки обіцяли додати до накопичень.

— О! Якщо тобі потрібна допомога з вибором, я з радістю підкажу!

Стася, посміюючись, повернулася на лавку, а Сашко тим часом дістав смартфон і почав показувати мені найкращі, на його думку, моделі фотоапаратів. Звісно ж, підказав і ті, що з більш бюджетних, але мають гарні характеристики та не поступаються розпіареним моделям. 

Мені було дуже цікаво слухати, так як я справді захоплювалася фотографією. Сашко вислав мені в месенджер посилання на три моделі, які видалися мені найбільш підходящими під мої запити та бюджет. Після цього ми плавно перейшли на інші теми, і в розмову включилися й дівчата, які весь час сиділи дещо знуджені нашою розмовою про фотоапарати.

Поступово ми дійшли до теми Нового року, я поділилася, скільки всього привезла з дому від батьків Даміра, а Стася зі сміхом додала, що Ромка цьому був особливо щасливий.

— І все-таки, як чудово, що ми зустрічатимемо Новий рік разом! — промовила я.

В коридорі запала лунка тиша. Стася переглянулася з Сашком та Адою якимись напруженими поглядами.

— Що таке? — розгублено спитала я. 

— Чекай, Дамір не сказав тобі? — насупившись, запитала Стася

— Що не сказав? — перепитала я, не розуміючи, про що йдеться.

— Вони вирішили зустрічати Новий рік у Насті. З хлопцями з групи. Він повідомив нам це кілька днів тому. Я думала, ти знаєш…