Розділ 8

— Діти! Прокидайтеся, сніданок готовий! 

Голосний вигук Алли висмикнув нас зі сну, дещо дезорієнтувавши. Я розплющила очі і першу мить не могла зрозуміти, де я знаходжуся і чому все навколо таке незвичне. Прокліпавшись та скинувши з себе залишки сну, я нарешті повернулася до реальності.

Стася праворуч від мене ліниво потягувалася та позіхала, чим,

 мимоволі заразила й мене.

— Доброго ра-а-анку, — промовила я, намагаючись побороти позіхання, які ніяк не хотіли від мене відчепитися.

— Доброго, — Стася була така ж заспана, як і я, і, схоже, теж воліла б поспати ще кілька годин.

Звісно, якби ми лягли вчора вчасно, а не провели половину ночі за розмовами, то цілком ймовірно, сьогоднішнє пробудження не було б аж таким важким. Але ми почали обговорювати все на світі і ніяк не могли зупинитися.

Ще й вперше за весь час, скільки ми з Даміром разом — я не прийняла його дзвінок у відеочаті, зіславшись на погане самопочуття та бажання раніше лягти спати. Не знаю: запідозрив він щось чи ні, але це було перше, що мені спало на думку. Сподіваюся, Мірчик не образився на мене. 

А ми зі Стасею потім не могли зупинитися хихотіти від кумедності цієї ситуації: Дамір дзвонить мені, думаючи, що я вдома, а насправді між нами якась година дороги. Можна було, звісно, відповісти і показатися в камері разом зі Стасею — оце був би шок! Але я все ж вирішила тримати інтригу до кінця та дочекатися живої зустрічі.

Від нетерпіння мені несила було спокійно сидіти та ходити звичайним кроком: хотілося підскочити й бігти. Та план, який ми склали вчора, був інакшим, і слід було його дотримуватися.

— Ходімо, поки Ромка вбиральні не зайняв, — Стася підвелася з ліжка та зачовгала до виходу з кімнати. 

Я підхопила свою щітку з пастою та рушила за нею. Коли з гігієнічними процедурами було закінчено, ми нарешті зайшли до кухні. 

— Бачу, в мене з’явилося ще одне сонько в домі, — добродушно підколола мене Алла. — Мабуть, балакали пів ночі?

Ми зі Стасею переглянулися зі змовницькими посмішками і Алла розсміялася:

— Ох, молодь! Поки ще юні, то можете собі дозволити посиденьки до пізньої ночі. Де мої молоді роки?

Вона замріяно зітхнула, а ми зі Стасею тихенько розсміялися. 

— Доброго ранку, — до кухні увійшов такий самий заспаний Рома.

Ми відповіли на привітання, і Алла, поставивши на стіл тарілку з млинцями, нарешті теж зайняла своє місце. Повільно снідаючи, ми розмовляли про наші плани день та будували припущення щодо реакції Даміра на мій приїзд. Трошки посміялися, уявляючи, як він з несподіванки втрачає свідомість, і всі починають стрімко шукати йому заміну на шоу.

Смачна тепла їжа та кава остаточно пробудили всіх нас, дещо збадьоривши та додавши енергії. Тож після сніданку ми вже куди жвавіше вдяглися та вийшли з дому.

В обід ми мали зустрітися зі Стасиною подружкою — Адою. Стася хотіла прогулятися, показати мені центр міста та головну ялинку. А після цього ми вже мали вирушити на шоу, яке починалося якраз ближче до вечора.

— Може, поїдемо автобусом? — запропонувала вона, коли ми майже дійшли до станції метро.

Я замислилася над її пропозицією, але рішуче похитала головою.

— Ні, потрібно звикати до різного транспорту. Життя не буде постійно під мене підлаштовуватися.

Всміхнувшись одна одній, ми штовхнули важкі двері метро та увійшли всередину. Не скажу, що мені вдалося повністю впоратися із власним страхом, проте я налаштовувала себе, і мені було вже набагато легше, ніж попереднього разу.

Ада чекала на станції «Центральна». Стася представила нас одна одній і, обмінявшись обіймами, ми рушили вгору, на свіже повітря.

Вихід із метро був буквально в кількох метрах від головної площі столиці, і зізнаюся: побачене мене надзвичайно вразило.

Посередині площі височила найвища ялинка, яку я коли-небудь бачила. Вона була прикрашена величезними сріблястими кулями, блискучими сніжинками та найрізноманітнішими кольоровими підвісками. Ілюмінація ще не була увімкнена, проте й без неї це виглядало дивовижно казково.

Навколо ялинки, по всій площі стояли великі металеві фігурки, оздоблені ілюмінаційними стрічками, та композиції з ялинових і гостролистових гілок. Тут були й олені в повний зріст, і подарункові коробки, і сніговики, і найрізноманітніші казкові герої. 

Кілька годин ми блукали площею. Дівчата не підганяли мене, даючи час все роздивитися, пофотографуватися, й самі із задоволенням брали участь у спільних знімках.

Коли ми вже обійшли усю площу вздовж і впоперек — вирішили трохи зігритися і зайти в кав'ярню на гарячий шоколад, а потім уже рушати до Палацу Спорту. Проїхати потрібно було лише дві зупинки метро від Центральної площі, тож ми цілком встигали потрапити туди ще перед початком вистави.

Сидячи в кав'ярні і смакуючи солодкий і пряний гарячий шоколад, я мимоволі згадала такі наші посиденьки з Алею. І хоч від цих спогадів я відчула легкий сум за подругою, та водночас мене переповнював шалений захват та щастя від цієї дивовижної пригоди, на яку вона мене підбила.