6.1

До від'їзду залишалося три дні. Я вже була повністю зібрана, але мусила зробити ще одну важливу справу: відвідати батьків Даміра.

Я присвятила їх у таємницю, і вони урочисто пообіцяли не розкривати її Дамірові, аби не зіпсувати сюрприз. В мене не виникало сумнівів, що вони дотримаються слова, тож я не хвилювалася з цього приводу. І раз я вже однаково їду до нього — попросили взяти невеличку передачку.

Звісно, я не обманювалася щодо «невеличкої», усвідомлюючи, що мама Інна явно не обійдеться однією баночкою консервованих огірків.

— Асенько, ти точно зможеш це все взяти? Чи може, половину викласти? — одночасно з пакуванням сумок стурбовано спитала мене мама Даміра, коли я прийшла до них сьогодні. 

А впоравшись та глянувши на клунки, які назбиралася, вона застигла, дещо ошелешена їхніми об'ємами. 

— Щось я… перестаралася трохи, — промовила вона і перевела на мене приголомшений погляд.

— Трохи є, — нервово хихотнула я. — Давайте-но перевіримо, що тут можна викласти.

Разом із мамою Інною ми почали заново перекладати сумки, відставляючи вбік те, що, на мою думку, було зайвим або могло почекати приїзду Даміра після Нового року.

Через десять хвилин роботи ми нарешті мали передачку, скорочену на третину. 

— Так вже краще, — я задоволено всміхнулася.

— Але все одно, доню, як же ти це потягнеш сама? — занепокоєно спитала мама Інна. — Я геть про це не подумала! Тут ми можемо тебе провести і допомогти, а там хто тебе зустріне?

— Не хвилюйтеся, мамо. На вокзал мене відвезе тато і занесе сумки до вагона. А у столиці мене зустріне Стася з її хлопцем.

Стасі ж я написала одразу, як купила квиток, і вона відповіла, що прийде зустрічати мене на вокзал разом зі своїм хлопцем — Сашком. А ще порадила одразу купити зворотний квиток, щоб не було потім проблем із поверненням додому. 

І слушно, бо його я так само ледве купила, буквально висмикнувши останній з рук касирки. Повертатимусь додому я вже третього числа. Шкода, що не вийшло взяти на шосте, аби повернутися разом із Даміром… Але це й так не критично. Тим паче, він поїде практично слідом за мною.

— Впевнена, що тебе це не обтяжуватиме? — ще раз перепитала жінка. І я вкотре запевнила її, що все гаразд.

Мені й самій хотілося привезти Дамірові шматочок дому, родинної турботи. Знала, що він дуже цьому втішиться.

— А хочете покажу вам, який подарунок купила для Мірчика? — мені не терпілося вручити ланцюжок йому особисто і подивитися на емоції від подарунка. Але поки що я задовільнялася враженнями усіх оточуючих. Моїм батькам прикраса дуже сподобалася та й Аля теж зацінила, зауваживши, що Даміру тепер буде дуже важко перевершити мій подарунок.

На це я лишень відмахнулася. Для мене найголовнішим подарунком буде те, що ми зустрінемо разом Новий рік. Решта не має значення.

— Яка краса! — мама Інна тримала ланцюжок, роздивляючись підвіску. — Я впевнена, Мірчику дуже сподобається!

Вона ще трохи порозглядала його, нахвалюючи чудовий вибір подарунка, а тоді повернула мені, і я вклала прикрасу назад до коробочки.

— Хвилюєшся? — спитала мене, коли ми вже всілися на кухні пити чай. — Адже це твоя перша така самостійна подорож? Та ще й авантюрна!

В очах мами Інни зблиснули хитрі, змовницькі іскорки.  

— Не знаю, — знизала плечима.

Я справді не відчувала хвилювання з цього приводу. Скоріше — нетерплячку та емоційне збудження.

— Просто хочу вже скоріше побачити Даміра.

Жінка всміхнулася мені та лагідно, з розчуленням промовила.

— Ох, діти. Бережіть одне одного. Це так важливо — мати в житті людину, яка готова на все заради зустрічі з тобою.

Я всміхнулася цим словам та вдячно кивнула. 

Обов'язково берегтиму нас та наші стосунки так сильно, як зможу.

_________

ВІД АВТОРКИ:

Любі читачі! Якщо книга вам подобається, будь ласка, тицніть вподобайку та залиште коментар. Це дуже цінно для авторки. 

А якщо ще й підпишетесь на сторінку — це додасть мені +10000 балів до натхнення❤️