Розділ 3.1

— Що там? — зацікавлено спитала мама.

— Згодилась допомогти, якщо зможе, — коротко переповіла суть повідомлення. — Зараз, почекай, мам.

«Супер! Дякую тобі! Власне, я хочу зробити Даміру сюрприз та приїхати до нього на Новий Рік. Він казав, що через великий попит на шоу їх не відпускають додому, ось я і вирішила приїхати сама. Але я майже не знаю міста, і мені потрібно десь зупинитися… Тому, якщо ти можеш із цим допомогти, я була б дуже вдячна. Звісно, я прийму будь-яку твою відповідь.»

Клац. Повідомлення прочитане. За кілька секунд — хвилька з точок, яка свідчить про те, що співрозмовниця активно друкує відповідь.

— Що там, Асю? — мамі, схоже, передалися мої хвилювання настільки, що вона вже перестала все чистити й різати. Натомість — стала, нервово мнучи рушник у руках.

— Пише, — коротка відповідь.

На кухні буквально відчувалося це напружене очікування. Я дивилася в монітор, не відриваючи погляду. 

Попередні повідомлення різко піднялися вгору, і я побачила відповідь Стасі:

«Вау! Це чудова ідея, Асю! Звісно, я радо тобі допоможу! Ти можеш залишитися в мене, скільки буде потрібно!»

Я полегшено видихнула, кивнувши мамі:

— Згодна.

Мама теж відчутно розслабилася і повернулася до куховарства. Ніби й не вона п'ятьма хвилинами раніше сумнівалася, чи варто мені їхати. Я гмикнула, в той же час помітивши наступне повідомлення від Стасі:

«Ти вже купила квиток?»

Надрукувала відповідь:

«Ще ні, чекала на твою згоду :) Я тобі дуже-дуже вдячна! Я точно тебе не обтяжуватиму? А батьки не будуть проти?»

Тепер, коли все вже майже вирішилося, мені почало здаватися, що за кожним поворотом мене чекатиме якийсь підступ.

Відповідь Стасі прийшла швидко:

«Звісно, ні! Моя мама дуже любить гостей. Вона тобі зрадіє. І я теж буду рада познайомитися наживо.»

«Дякую, Стасю, ти золото! Тільки ж пам'ятай, що це сюрприз. Даміру ні слова!»

«За кого ти мене маєш? І вигляду не подам!»

Відповідь Стасі мене розсмішила. 

— Що пише? — запитала мама, для якої суть повідомлень залишалася загадкою, а ось моя реакція на них — ні.

— Нічого особливого, — відповіла я, набираючи Стасі відповідь з черговою подякою та проханням обмінятися номерами. — Каже, що буде рада прийняти мене у себе і ні слова не скаже Даміру, аби не псувати сюрприз. Приємна дівчина.

— Добре, якщо так, — задумливо мовила мама.

«Як купиш квиток — дай знати, я зустріну тебе на вокзалі.»

Це її повідомлення просто розчулило мене. Я не очікувала такої турботи по відношенню до ледве знайомої людини. 

«Дякую тобі! Обов'язково дам знати. Спишемося пізніше, гарного тобі вечора!»

Стася відповіла на мою люб’язність та, судячи зі згаслого значку біля аватарки, вийшла з мережі. 

І мені не варто засиджуватися. Саме час урвати собі щасливий квиток до столиці!