Розділ 16

Я стою біля вікна і дивлюся, як за склом проходять люди. Вони кудись поспішають, йдуть з роботи, повертаються додому. Їхні обличчя нічим не примітні. Це звичайні люди зі звичайними проблемами. Вони щось обговорюють, сміються, живуть своє нормальне, щасливе життя. І мені здається, що я дивлюся на них з іншої реальності. Я - як привид, заточений у своєму власному світі болю і невирішених питань. Переді мною стоїть букет квітів - свіжий, вишуканий, дорогий. Артем надіслав його, як завжди. Я відчуваю його турботу і підтримку навіть через ці пелюстки троянд. Він завжди так робить. Він завжди поруч, нехай навіть на відстані. І ось уже кілька тижнів він намагається показати, що мій біль не вічний, що я можу почати спочатку. Але що, якщо я не хочу цього? Що, якщо всередині мене щось зламалося настільки сильно, що вже неможливо полагодити? Я бачу в Артемі хорошу людину, я бачу його турботу, але серце - воно немов замкнене в клітці. Усередині мене більше немає місця для чогось нового. Я почуваюся вигорілою, порожньою, як обвуглений шматок дерева, який ніколи не запалиться знову.

Я підходжу до вікна ближче, поклавши руки на холодне скло. Зовні все здається таким живим, таким реальним. А тут, у кімнаті, тільки тиша. Моя тиша. І як я можу впустити в неї когось іще, коли цей хаос усередині мене ще не вщух?

- Мені потрібно більше часу, - шепочу я самій собі, дивлячись у безодню за вікном. Артем заслуговує на чесність. Він заслуговує на те, щоб знати правду. Я не можу бути з ним. Принаймні поки що.

Я набираю його номер, і мої пальці тремтять. Він відповідає майже одразу, його голос теплий, як завжди.

- Інно, привіт? Усе гаразд?

Я заплющую очі на мить, збираючись із думками.

- Артеме, я... я хотіла поговорити. Мені потрібно трохи часу. Я не готова до стосунків зараз.

Тиша на іншому кінці. Я знаю, що він розуміє, але це не полегшує мені завдання. Я чую, як він зітхає, але це не роздратований подих. Він м'який, немов він давно очікував цього.

- Я розумію, - каже він, його голос тихий. - Але я не збираюся йти. Якщо тобі потрібен час, я дам тобі стільки, скільки потрібно.

- Дякую, - шепочу я. - Але, будь ласка, не чекай на мене.

Мої груди стискаються, коли я чую, як він замовкає. Я знаю, що це боляче для нього, але я не можу дозволити собі бути з ним, коли в моєму серці все ще панує хаос. Я кладу слухавку і знову дивлюся на квіти. Вони такі гарні, але я не відчуваю їхнього аромату. Вони мені чужі, як і все інше зараз.

***

Артем мені подобався. Але це як їсти суп замість борщу ніби як і смачно, але не те. Особливо якщо любиш борщ. 

Артем і був супом. Наваристим, свіжим, прозорим. Тільки я ніколи не любила суп. 

Чому порівняння з їжею? Напевно тому, що тільки так можна уявити собі, що начебто голод втамовуєш, але не смачно, немає задоволення. Азарту немає. Нічого немає. Колупаєшся, їси і думаєш - може краще вилити? 

Артем сидить навпроти симпатичний, харизма так і пре. Жартує, офіціантка очей з нього не спускає, а він іноді в виріз моєї блузки дивиться і губи облизує. Він мене хоче я знаю. А я ні. Я не хочу. Я навіть не голодна. Ні, брешу... я голодна, але не за ним. У мене перед очима обличчя мого чоловіка мужнє, зі зморшками біля очей, віковими змінами, які надають йому шарму і сексуальності, його волосся з сивиною, гладко поголені вилиці, ямочка на підборідді як у Тімоті Далтона, олди зрозуміють. Руки сильні, мозолисті, жилаві. Колись багато фізично трудився. І тіло накачане, міцне. Артем випещений, доглянутий, модно одягнений, але від нього не пре сексом, не пре тестостероном. Особисто для мене. Хоча офіціантка явно вже в мокрих трусиках. 

Я б їх відправила в туалет. Тільки вона явно не в його меню... вона для нього той самий суп. 

- Креветки подобаються? 

- Так! Дуже смачно. 

- Я тут часто обідаю.

- Мовчить і в очі дивиться. 

- Хотів би тебе до себе покликати, хотів би з мамою познайомити і з сестрою. 

- Чорт! А ось до цього я зовсім не готова. Навіть секс можу собі уявити з ним, але тільки не себе з його мамою і сестрою. 

- Вони знають, що я на дев'ять років старша? 

- Вони знають, що мені з тобою добре. Вони знають, що я частіше посміхаюся. Це важливіше за твій вік. 

Як гарно говорить... Якби Ігор мені таке сказав, я б померла від щастя. 

- Артем... я поки що не готова. Та й ти мене погано знаєш. 

- Ти маєш на увазі що між нами ще не було сексу? Так я подумки тебе вже давно...

Ми розсміялися. Він словно прибрав напругу. 

- Навіщо поспішати? Я не підліток, мене гормони не розривають. Будеш готова - буде секс.

У цьому я абсолютно не впевнена. 

- Я вже і з малими твоїми знайомий, вдома у тебе був. Час і тобі. Мама кличе на вечерю в четвер. Ася якраз удома буде. 

- Добре, я прийду. 

- Супер! Прекрасно! 

Напевно я согласилася, щоб не розчаровувати його. Він мені дійсно подобався. Це коли повністю усвідомлюєш, що людина прекрасна і що з нею як за стіною, і на роботі прям корисно, і з грошима. 

Дітям він подобається. Навіть Ані, яка пекельно сумує за батьком. 

Сьогодні я дозволю Артему себе поцілувати. І він цілує... Ні, все ж суп це не моє. Його язик прісний, штовхається в мене в роті, губи мокрі. Мені не подобається, але й не гидко. Мені ніяк. Ні пристрасті, ні збудження. А з Ігорем... Я не хочу про нього думати! Не буду! 

- Якого чорта! 

Різко відсторонюємося одне від одного. Стоїть на сходинку нижче, руки в кулаки стиснуті, на вилицях жовна. 

- Що за порнохаб просто на вулиці? 

Відгатнулася від Артема, витерла губи. 

- А ви хто такий взагалі? Поліція моралі? 

Артем закрив мене собою, але я знаю, чим усе може скінчиться. Я обганяю його і стаю між ними сама. 

- Ігор що тобі потрібно? 

- А йому що потрібно? Ви в наше ліжко підете чи він тебе біля дверей …?