Розділ 24

Проста і щаслива церемонія.

Сонячні промені м’яко ковзали вузькими вуличками старого міста, освітлюючи шлях до невеличкої затишної церкви, де Даша і Мирон вирішили поєднати свої долі назавжди.

Вони свідомо відмовилися від пишного весілля з сотнями гостей, гучною музикою й показною радістю. Натомість обрали камерну церемонію - тиху, теплу, справжню. Лише найближчі. Лише ті, хто був поруч у найтемніші моменти життя. 

Це рішення було не випадковим.

Вони обоє знали: справжній шлюб - не про масштаб свята, а про глибину почуттів, про вибір бути разом не лише у світлі, а й у тіні. 

Даша стояла перед дзеркалом у світлій сукні, яку обрала сама. Вона була простою, стриманою, але водночас елегантною - такою ж, як і її нове життя. Сукня не ховала її, не прикрашала штучно, а лише підкреслювала справжню красу - внутрішню, спокійну, зрілу.

У серці пульсували хвилювання й радість. Вона більше не боялася майбутнього.

Тихий стукіт у двері - і на порозі з’явилася Ліза. Її очі світилися щирістю, а усмішка була тією самою - рідною, підтримуючою, перевіреною роками.

— Ти неймовірна, Дашо , - сказала вона, підходячи ближче. - Мирон втратить дар мови.

— Дякую… - Даша усміхнулася. - Я так рада, що ти тут. Ти навіть не уявляєш, як це для мене важливо.

Поруч із Лізою стояв високий, впевнений чоловік із відкритим поглядом - Сергій.

Даша одразу відчула, що він -  не випадковий.

— Це Сергій, - з гордістю представила Ліза. -  Ми познайомилися пів року тому на архітектурній конференції. Я тоді була виснажена, без віри в себе… А він говорив - і я ніби знову згадала, хто я є. 

Даша слухала й раділа за подругу. Світ ніби зцілювався навколо.

У церкві вже зібралися гості.

Олег стояв поруч із Катею, тримаючи її за руку. У якийсь момент, серед тиші й світла, він нахилився до неї й тихо прошепотів: 

— Ти вийдеш за мене?

Катя завмерла, а потім кивнула, ковтаючи сльози.

— Так. Так, Олеже. 

Даша й Мирон, спостерігаючи це, переглянулися й усміхнулися.

Любов множилася.

Маленька Іринка, у біленькій сукенці, сиділа поруч із нянею. А щойно церемонія завершилася - побігла до батьків, дзвінко сміючись.

Це було весілля без показухи. Але з глибоким сенсом. 

І коли сонце почало хилитися до заходу, Даша і Мирон, тримаючись за руки, знали, що вони готові до життя - справжнього, складного, але наповненого любов’ю.