Розділ 20

Передвістя бурі.
 

Сонячні промені ледь пробивалися крізь щільні хмари, огортаючи вулиці міста м’яким, теплим світлом. Даша сиділа біля вікна, обхопивши долонями чашку з чаєм, і дивилася на місто,  яке вже встигло стати для неї домом. Думки про майбутнє весілля з Мироном наповнювали її свідомість, і в цю мить вона почувалася по-справжньому щасливою. Вони планували все до найменших дрібниць - від запрошень до вибору квітів для прикрашання зали. Мирон був для неї не просто коханим -  він став опорою, другом і людиною, яка повернула їй віру в майбутнє. 

Та цього ранку все змінилося. 

Після легкого запаморочення Даша вирішила зробити тест на вагітність. Коли на ньому з’явилися дві чіткі смужки, її серце на мить завмерло.  Вона знову стане мамою. Перед нею знову відкривався шлях до нового життя. Радість переплелася з тривогою, а десь глибоко всередині з’явилася тінь страху. Вона хотіла розповісти Мирону одразу, щойно він повернеться з роботи. Але не встигла. 
Телефонний дзвінок різко обірвав її думки. На екрані з’явилося ім’я Олега, і ще до того, як вона відповіла, Даша відчула - сталося щось страшне. Голос брата був тихий, важкий, ніби кожне слово давалося йому дуже важко. 

— Даша… бабусі більше немає, - сказав він. - У неї були проблеми з серцем… я навіть не знав …  вона нічого не говорила. Вона не витримала….

Світ навколо Даші розлетівся на уламки. Пальці судомно стиснули чашку, гарячий чай хлюпнув через край, обпікши шкіру, але вона цього майже не відчула. Серце шалено закалатало, а в голові луною звучали лише слова Олега. Біль, шок, відчуття непоправної втрати накрили її з головою, мов лавина. Спогади про минуле - смерть батьків, зруйноване життя, зірване весілля з Кирилом - повернулися, наче темна тінь, готова знову відібрати в неї щастя.

— Я… я маю їхати… - прошепотіла вона, намагаючись зберегти рівновагу, але голос зрадницьки тремтів. 

Вона не знала, як сказати про це Мирону. Не знала, як витримати все одразу. Страх, що перед весіллям знову починається чорна смуга, стискав груди так сильно, що важко було дихати. 

Коли Мирон повернувся додому пізніше, ніж зазвичай, Даша зустріла його з невидимим тягарем на плечах. Він був виснажений, занурений у роботу, але в його погляді все одно залишалося місце для ніжності. 

— Кохана, я затримався. У нас проблеми з проєктом, і мені доведеться на кілька днів поїхати. Але я повернуся до тебе, щойно зможу, -  сказав він, обіймаючи її, не помітивши, як вона напружилася в його руках.

Вона не змогла сказати йому про вагітність. Просто не змогла. Лише кивнула й притулилася до нього, відчуваючи, як самотність у її горі стає ще гострішою. 

Перед від’їздом Мирон попросив Олега побути поруч із Дашею, розуміючи, як важко їй буде пережити втрату бабусі,  Він не хотів залишати її саму в такий момент, але обставини змушували його залишатися у Варшаві. Олег пообіцяв бути поруч. Мирон провів Дашу до поїзда й дивився їй услід з болем в очах, ніби відчував - щось іде не так.

Поїзд, що відвозив її все далі, став символом бурі, яка насувалася на її життя. Даша сиділа біля вікна, дивлячись на пейзажі, що пропливали повз і в серці зростало тривожне відчуття повторення. Знову перед весіллям. Знову біль і страх. Але тепер, окрім усього цього, вона носила під серцем нове життя - дитину від Мирона. І це робило все ще складнішим і боліснішим. 

Чим ближче був рідний місто, тим важче їй ставало дихати. Вона знала, що скоро правда відкриється, і життя знову випробує її на міцність.  Але водночас вона знала й інше - тепер у неї є Мирон. І ця думка давала їй сили рухатися вперед, навіть крізь страх і сумніви.