Розділ 19

Загублений і самотній. 

Кирило.

Кирило сидів на краю ліжка, порожнім поглядом дивлячись у нікуди.  За вікном пробивалися перші промені світанку, але  він не відчував ані радості, ані полегшення. Минуло кілька років відтоді, як його життя зруйнувалося. Кілька років з того моменту, як він втратив свою Дашу. Роки, наповнені болем, жалем і самотністю, 

Після зради він не раз намагався зв’язатися з нею, пояснити, вибачитися. Та Даша не захотіла його слухати.  І що більше він намагався, то глибше занурювався в усвідомлення того, що справді втратив усе. Він зрозумів, що повернути її довіру неможливо, а її любов - колись теплу й ніжну - поховано під тягарем його власних помилок.

Він пірнув у роботу, мов у рятівний оазис, сподіваючись забутися. Кожен день починався й закінчувався справами, зустрічами, переговорами. Кирило працював до виснаження, намагаючись заглушити голос у голові, який постійно нагадував йому про ту, кого він втратив. Його бізнес був успішним, справи йшли вгору, але всередині панувала порожнеча. Усі досягнення здавалися йому безглуздими,  бо не було з ким їх розділити. 

Коли Віра почала переслідувати його, намагаючись відновити контакт, він відчув лише відразу. Вона стала для нього нагадуванням про власну слабкість і дурість. Кирило твердо вирішив припинити будь-яке спілкування з нею. Віра довго не залишала його в спокої, намагаючись повернутися в його життя, але зрештою він знайшов спосіб поставити крапку. Вона відступила, знайшовши собі нову «жертву»» - заможного нареченого. її зникнення було йому байдужим,  навіть те коротке полегшення швидко зникло. 

Він більше ні з ким не будував серйозних стосунків - та й не міг. Бували рідкісні, випадкові зв’язки, але вони нічого для нього не означали. Кожного разу, коли поруч з’являлася жінка, його думки поверталися до Даші. Жодна з них не могла затьмарити її образ, не могла замінити тієї теплоти й турботи, що були між ними. Його тіло шукало забуття, але душа залишалася спустошеною. 

Часто Кирило знаходив розраду в спілкуванні з родиною своєї сестри Христини. Вона завжди була йому близькою, і тепер її підтримка була особливо важливою. Він багато часу проводив із племінником Тимохою, намагаючись через турботу про нього заповнити ту порожнечу, що оселилася в його житті. Тимофій був яскравим, допитливим хлопчиком і часто нагадував Кирилові про те, яким міг би бути його власний син, якби він не зруйнував своє життя. 
 

Кожного разу, приходячи до Христини, він мимоволі уявляв, яким міг би бути його власний дім, якби Даша і їхня дитина зустрічали його після довгого робочого дня. Він бачив це в кожному куточку її оселі, чув у кожному звуці з дитячої кімнати. Ця картина була настільки реальною, що іноді йому здавалося, ніби він справді чує сміх Даші, бачить її усмішку, як вона грається з їхньою дитиною. 

Та це була лише мрія, яка раз за разом розбивалася об сувору реальність. І щоразу, повертаючись у свою порожню квартиру, він знову відчував біль - біль усвідомлення того, що сам знищив власне щастя, Він ніколи не думав, що здатен так глибоко кохати, поки не втратив її. І тепер, коли це кохання стало недосяжним, він зрозумів , що у житті не було нічого ціннішого, 

Зустрічі з психологом стали для нього єдиним способом хоч трохи розібратися у своїх почуттях  Він усвідомлював, що винен у всьому сам, але прийняття цього не робило біль слабшим. Психолог допомагав йому зрозуміти, що минуле потрібно відпустити, але Кирило не міг цього зробити. Він не міг відпустити Дашу, навіть якщо вона давно відпустила його. 

Його життя перетворилося на безкінечне очікування чогось, що ніколи не станеться. Він чекав її дзвінка, її листа, її повернення. Та час минав , і нічого не змінювалося. Лише робота, яка не приносила радості, самотність, що стала постійним супутником, і біль, який став частиною його самого. 

І щовечора, повертаючись у порожній дім, він ставив собі одне й те саме запитання: 

« А що, якби я не зробив тієї помилки? Що, якби я не втратив її?»

Але відповіді не було. Лише тиша й холодні стіни, які не давали ні втіхи, ні спокою.