Розділ 18

Рішення Мирона.

Мирон сидів у своєму кабінеті, оточений паперами й кресленнями, але думками був далеко звідси. Вже кілька днів він носив у собі рішення,  яке не давало йому спокою. Час від часу він ловив себе на тому, що несвідомо крутить у руках маленьку коробочку з каблучкою, заховану в кишені. Він хотів зробити Даші пропозицію, але знав, що це буде непростий крок -  не лише для неї, а й для нього самого.

Мирон знав, як сильно Даша кохала Кирила і як боляче їй було пережити його зраду. Він бачив, як інколи її погляд затьмарювався болем, коли вони торкалися розмов про минуле. Мирон розумів, що її страхи глибокі й не зникнуть одразу, і це хвилювало його. Він був упевнений у собі, знав, що ніколи не зрадить її, що його любов щира й чиста. Але водночас він розумів, що Даша  має сама в це повірити.

Минуле завжди було поруч із ними,  мов тихий привид. Та Мирон вірив, що вони зможуть перемогти його разом. Він бачив, як Даша емоційно зростає, як із кожним днем стає сильнішою, як будує своє життя заново,  не озираючись назад. Він кохав її за це - за мужність і рішучість - і хотів бути частиною її життя назавжди.

Увечері, коли маленька Іринка вже спала, а дім занурився в тишу, Мирон зрозумів, що час настав.  Він підійшов до Даші, яка сиділа на дивані, закутавшись у плед і читаючи книжку. В її очах було спокій, і вона усміхнулася йому, коли він сів поруч.

— Дашенько … - почав він, намагаючись не видати хвилювання, хоча серце билося швидше, ніж зазвичай. Він узяв її руку у свою й відчув, як тепло її долоні заспокоює його.

— Мироне, щось сталося? - запитала вона, помітивши серйозність у його погляді.

Він на мить завмер, зібрався з думками , а потім дістав із кишені маленьку коробочку й відкрив її перед нею. Усередині лежала проста, але витончена каблучка, яку він довго вибирав, думаючи про те,  яка могла б їй сподобатися..

— Я хочу,  щоб ти стала моєю дружиною, - тихо , але впевнено сказав він. - Я знаю, що тобі непросто. Я розумію твої страхи з минулого.  Але я кохаю тебе, Дашо. Я ніколи не зраджу тебе і хочу прожити з тобою все життя, піклуючись про тебе й нашу доньку. Я вірю, що ми можемо бути щасливими разом, попри все, що було. 

Даша дивилася на каблучку, а потім підняла очі на нього. В її погляді було стільки почуттів - здивування, сумнів, страх, але й любов. Вона мовчала, і Мирон відчув, як усередині наростає напруга. Він знав, що  її відповідь не буде простим і легким «так», але був готовий прийняти її почуття, якими б складними вони не були. 

— Мироне… - почала вона, і її голос здригнувся. Вона взяла каблучку в руку й на мить завмерла, ніби зважуючи всі «за» і «проти». Потім, глибоко зітхнувши, продовжила: - Я… я дуже хочу бути з тобою. Ти став для мене кимось набагато більшим, ніж я могла собі уявити. Але я боюся. Боюся, що знову втрачу все, що люблю. Боюся, що мені знову зроблять боляче.

Мирон ніжно стиснув її руку, відчуваючи, як вона тремтить.

— Я розумію твої страхи, Дашо. Я знаю, що тобі важко знову довіритися. Але я тут. І я буду поруч завжди - скільки б часу не знадобилося, щоб ти повірила в мене. Я кохаю тебе такою, якою ти є,  з усіма твоїми переживаннями й страхами. Я хочу, щоб ми разом подолали все це.

Даша подивилася йому в очі, і її погляд став упевненішим. Вона знала, що Мирон говорить щиро, його любов справжня й глибока  Та страхи минулого все ще тримали її, і вона не могла відпустити їх миттєво. Але в цю мить вона зрозуміла, що більше не хоче тікати від щастя, яке має поруч із ним.

— Я згодна, - тихо промовила вона, і її очі наповнилися сльозами. - Але пообіцяй мені, що ми завжди будемо чесні одне з одним. Якщо щось буде не так - ми говоритимемо про це. Я  більше не хочу приховувати свої почуття й страхи. Я хочу, щоб у нас усе вийшло, щоб наша сім’я була міцною. 

Мирон кивнув, і його серце наповнилося радістю та полегшенням. Він обережно надів каблучку їй на палець і, дивлячись на неї з ніжністю, сказав: 

— Я обіцяю  Ми пройдемо через усе разом. І я ніколи не дозволю тобі почуватися самотньою. 

Вони обійнялися. Даша  відчула, як тепло розливається всередині, загоюючи старі рани. Мирон поцілував її- цей поцілунок був сповнений любові, довіри й обіцянок. Вони знали, що попереду ще будуть випробування, але разом вони здатні подолати все. 

Наступного дня вони розповіли про своє рішення Олегові, Лізі, бабусі та батькам Мирона. Їхня радість була щирою й світлою. У словах і обіймах було стільки підтримки, що Даша відчула : вона більше не одна - у неї справжня родина. 

Тепер, коли всі крапки були розставлені, Даша  й Мирон могли дивитися в майбутнє з упевненістю та надією. Вони були готові розпочати новий розділ свого життя - разом.