Розділ 16

Зізнання.

Через чотири місяці.

День видався тихим і теплим, ніби сама природа вирішила подарувати Даші й Мирону мить спокою. Зранку бабуся забрала маленьку Іринку в гості до нової знайомої Лідії Миколаївни, і Даша залишилася сама в порожній квартирі. Час ніби сповільнився, залишаючи простір для роздумів і очікування.

Даша збиралася забрати машину з ремонту, але раптом почула стукіт у двері. На порозі стояв Мирон -  із його заворожливими зеленими очима, в яких завжди відбивалася тепла турбота. Сьогодні в його погляді було щось нове, глибше, невловиме. Він прийшов уточнити робочі моменти, але в повітрі висіло щось більше - не сказане , проте відчутне.

— Привіт, —  промовив Мирон, заходячи всередину. Його голос був м’яким, але в ньому відчувалася легка невпевненість, ніби він і сам не знав, до чого приведе цей візит. 

— Привіт, Мироне, —  відповіла Даша, усміхаючись, відчуваючи, як серце починає битися швидше. Вона провела його до вітальні, де вони могли спокійно поговорити. 

Спершу розмова була про роботу, але кожен погляд, кожна зустріч їхніх очей видавали :  думки їхні були зовсім не про справи. Даша відчувала, як між ними наростає напруга — мов тонка нитка, що ось-ось обірветься . Мирон сидів навпроти, і його присутність наповнювала кімнату теплом, до якого Даша вже звикла, але сьогодні воно здавалося особливо близьким і особистим. 

У якийсь момент розмова обірвалася. Мирон уважно подивився на Дашу, і його погляд, здавалося, проникав просто в душу. Він простягнув руку й обережно торкнувся її пальців. Це дотик був таким м’яким і ніжним, що Даша завмерла, відчуваючи, як у ній прокидається щось давно забуте - те, чого вона боялася зізнатися навіть самій собі. 

— Дашо… Дашенько… - прошепотів він, і в цих словах було так багато всього: ніжність, турбота й щось глибше, майже налякане. Він притиснув її руку до своїх грудей, де серце билося так само швидко, як і в неї. 

Вона подивилася йому в очі - і в ту мить усе стало зрозумілим. Між ними давно існував зв’язок, який тепер переріс у щось значно більше, ніж просто дружба. Мирон обережно притягнув її до себе,  і вони завмерли, відчуваючи тепло одне одного, тримаючи в обіймах почуття, яке так довго росло в їхніх серцях.

Не промовивши більше жодного слова, Мирон схилився ближче, і їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку. Цей поцілунок був не просто проявом пристрасті -  він став зізнанням усіх тих почуттів, які вони так довго приховували.  Мирон був трепетним і обережним, ніби боявся злякати цю крихку магію миті. 

Коли вони відсторонилися, Даша відчула, як у ній розгорається бажання бути з ним, відкритися йому повністю. Він був для неї вже не просто другом- він став тим, хто допомагав їй знову відчути радість життя, хто зігрівав її своєю присутністю.  Її рука ковзнула по його щоці, і вона побачила, як його погляд потемнів від нахлинулих почуттів.

— Я більше не можу приховувати свої почуття до тебе, —тихо зізнався Мирон, і його голос тремтів від хвилювання. - Я кохаю тебе, Дашо. І хочу бути з тобою, попри все.

Ці слова стали для неї справжнім бальзамом на душу. Вона подивилася на нього -  її очі наповнилися сльозами, але це були сльози радості й полегшення.

— Я теж кохаю тебе, Мироне, -  прошепотіла вона у відповідь. Її голос був ледь чутний, але він почув і зрозумів.

У цю мить їхні серця остаточно знайшли одне одного. Вони дозволили собі бути разом -  без страху й сумнівів, знаючи, що їхня любов не є швидкоплинним захопленням, а чимось значно більшим, здатним витримати будь-які випробування.

Цей день став для них початком нової глави - глави, у якій було місце лише для щастя й любові.