Розділ 14

Тіні минулого.

У затишній квартирі, наповненій ароматом щойно завареного чаю, Даша й Ліза сиділи на дивані, оточені м’якими подушками. Вечір повільно опускався на місто,  а крізь вікно пробивалися останні промені сонця, створюючи майже чарівну атмосферу. Ліза виглядала трохи схвильованою, і Даша відчула: подруга готується поділитися чимось важливим.

— Знаєш, Дашо, - почала Ліза, зітхнувши. -  Я говорила з кількома нашими спільними знайомими. Вони розповідали про Кирила і нашу спільну знайому …  ну, ти зрозуміла - про Віру.

Даша відчула, як серце забилося швидше. 

— Що з ним? - запитала вона, хоча внутрішньо вже була готова почути відповідь. 

— Він шукає тебе, - обережно промовила Ліза, добираючи слова . - Намагається зв’язатися, питає, де ти. 

Вона помітила, як Даша напружилася.

— Кажуть, він досі страждає. Дехто говорить, що його мучить почуття провини. Уявляєш, його навіть жаліють. 

Даша опустила голову. В її серці переплелися різні почуття. 

— Це все, на що він заслуговує , - тихо, з болем сказала вона, -  Він сам обрав цей шлях. І я більше не можу й не хочу розбиратися, що ним керувало тоді. Ми дорослі люди. Він міг просто поговорити зі мною, поділитися своїми страхами. Але Кирило обрав інший шлях - для себе…. і для нас. 
 

Ліза зітхнула й продовжила: 
— Але є й інша сторона. Віра … вона не залишає його в спокої. Кажуть, вона буквально переслідує його, проклинає за те, що він не з нею. Вона ненавидить тебе, Дашо, і постійно говорить про те, що він її зрадив.

У грудях Даші спалахнув гнів. 
— Вона могла б зрозуміти, що все це - її вина! Але її егоїзм засліплює все! - вигукнула вона, і голос її затремтів.

Ліза підійшла ближче й обійняла її.

— Я знаю, як важко тобі це чути. Але, Дашо, ти не повинна дозволяти цьому отруювати твоє життя , - м’яко сказала вона. - Ти сильніша за це. Ти створюєш нове життя - і це найголовніше. Ти будеш щасливою.

Даша кивнула, намагаючись залишити ці думки позаду.
 

— А як у тебе справи? - запитала вона, бажаючи відволіктися від похмурих роздумів.

Ліза усміхнулася, її обличчя ніби засяяло.

— У мене все добре. Робота в агентстві стала справжнім викликом, але я справляюся, мені подобається: новий колектив, нові знайомства. І знаєш… я часто думала про тебе, дуже хвилювалася. Мені було так страшно, коли ти поїхала.

— Ти завжди була для мене опорою, -  зізналася Даша. — Дякую, що приїхала. Я так ціную твою підтримку, нашу дружбу.

— Ми разом із цим упораємося, - упевнено сказала Ліза. -  Я хочу, щоб ти знала: незалежно від того, що відбувається з Кирилом і Вірою, ти заслуговуєш на щастя. Це твій шлях, і ніхто не має права його забирати.

Вони сиділи поруч, ділилися історіями й мріями, і поступово тіні минулого почали відступати. Даша розуміла, що попри весь біль, вона не сама.  З підтримкою Лізи й новими надіями, що народжувалися в її серці, вона була готова рухатися вперед, залишивши все зайве позаду.