Розділ 12

Зустріч в аеропорту.

Даша стояла в аеропорту, намагаючись упоратися з легким хвилюванням, яке охопило її в очікуванні рейсу. У голові проносилися думки про те, як зміниться її життя в іншій країні, де на неї чекав давній знайомий Мирон. Це було не просто нове місце, а надія на нову сторінку життя - далеко від усього, що її тривожило.

Коли вона вийшла із зони очікування, її погляд зустрівся з ним. Мирон стояв із букетом польових квітів -  таким самим, який подарував їй у дитинстві. В його очах було тепло й ніжність, і на мить Даша відчула, як серце забилося швидше. Він став дорослим чоловіком, але в ньому все ще жила та невидима нитка, що пов’язувала його з її дитинством і тепер здавалася такою далекою.

— Дашо! -  вигукнув він, підходячи ближче й дивлячись на неї зі змішаним виразом здивування та радості. - Привіт!

Коли вони заговорили, Даша відчула, як страхи й тривоги, що так довго тиснули на її душу, почали відступати. Мирон виявився не лише привабливим молодим чоловіком,  а й дуже чуйним. Він одразу підтримав її, знаючи, через що вона пройшла, і його щирі слова співчуття допомогли їй зрозуміти, що вона не сама. 

— Я поруч із тобою, -  сказав він, і в цих простих словах звучала справжня турбота.

Він допоміг їй облаштуватися, підтримав із роботою. 

На роботі вони почали проводити багато часу разом. Даша занурювалася в справи, а Мирон був поруч  - допомагав, підтримував, робив атмосферу легкою й дружньою. Час від часу він жартував, розряджаючи обстановку, і його сміх був для неї мов бальзам на душу. Вона відчувала, як день за днем її світ стає світлішим.

Мирон нещодавно розійшовся з дівчиною, і це створювало між ними особливий зв’язок.Він шукав можливість відновити втрачені почуття, а Даша - захист від власних страхів.  Вони обидва були вільними, але кожен ніс у собі тягар пережитого. У їхньому спілкуванні було щось особливе, немов невидима нитка між ними ставала дедалі міцнішою з кожним днем.

Час, проведений разом, став для них ковтком повітря. Вони ділилися не лише робочими моментами, а й мріями, спогадами, сміхом і навіть сльозами. Мирон розповідав про свої плани, а Даша -  про те, що для неї означає стати мамою. Він слухав уважно, і в його очах світився щирий інтерес.

Певний час Даша жила в Мирона вдома. Щовечора вони поверталися разом, і Даша відчувала, що знаходить у ньому не просто друга,  а людину, з якою можна розділити і радість, і біль.  Вони ніби створили свій маленький світ, у якому були лише вдвох, і це стало для неї справжнім порятунком. 

З кожним днем вона дедалі більше усвідомлювала, що ця поїздка стала не лише можливістю почати нове життя, а й шансом відновити довіру до себе й до інших.  Мирон подарував їй надію, і вона була готова відкритися цій новій главі свого життя.