Розділ 6

Розкол.

Останні кілька днів для Даші були наче в тумані. Вона відчувала, що щось змінилося. Кирило, завжди веселий і уважний, став відстороненим, ніби між ними раптово виросла невидима стіна. Його дзвінкий сміх, який колись наповнював їхній дім теплом, тепер лунав усе рідше, а усмішка, що так часто освітлювала його обличчя, здавалася натягнутою.

Даша намагалася з ним говорити, зрозуміти, що відбувається. Але на кожне її запитання він лише відмахувався, пояснюючи все проблемами на роботі. Вони почали сваритися через дрібниці, на які раніше навіть не звернули б уваги. В його очах більше не було тієї іскри, яка так зігрівала її серце, і це тривожило Дашу найбільше.

Того вечора Даша сиділа вдома, сподіваючись, що Кирило скоро повернеться. Останнім часом вони майже не розмовляли, і їй здавалося, що між ними утворилася прірва, яку вона не знала,  як подолати. Годинник на стіні цокав надто голосно, і це дратувало її. Вона хотіла вірити, що все буде добре, що це лише тимчасові труднощі, які вони разом переживуть. Але в її серці оселилося занепокоєння, яке не давало спокою.

Раптом телефон, що лежав поруч на столі, подав звук вхідного повідомлення. Даша машинально потягнулася до нього, очікуючи побачити повідомлення від Кирила. Але замість його імені на екрані висвітився незнайомий номер. Відкривши повідомлення, вона побачила текст, від якого серце на мить завмерло:

«Кирило з іншою в готелі.

Адреса: готель  »Палатіум» номер 305».

Її подих перехопило. Руки затремтіли, і телефон ледь не випав із них. Даша перечитала повідомлення кілька разів, сподіваючись, що це помилка, чийсь злий жарт. Але внутрішній голос, її інтуїція, підказував - це правда. Жах і біль миттєво накрили її, немов крижана рука стиснула серце.  Вона не могла в це повірити. Не могла.

Даша підвелася з дивана, відчуваючи, як підкошуються ноги, але вона не могла залишатися на місці. Усередині все кипіло. Думки плуталися, але одне було зрозуміло -  вона мусить переконатися сама. Вона не могла просто сидіти й чекати пояснень. Накинувши пальто на тремтячі плечі, Даша поспіхом вийшла з дому, ніби боялася, що ще одна мить вагань змусить її змінити рішення. 

Готель «Палатіум»   був неподалік, але дорога туди здалася їй вічністю. Серце калатало так сильно, що, здавалося, звук його ударів наповнив усю машину.  В голові кружляли уривки їхніх розмов, усмішок, спільних планів на майбутнє. Усе це тепер здавалося далеким і недосяжним. Кожна секунда наближала її до тієї реальності, якої вона боялася найбільше у світі.

Під’їхавши до готелю, Даша насилу припаркувала авто. Її руки тремтіли, очі наповнилися сльозами, але вона змусила себе йти вперед. Увійшовши всередину, вона майже не помічала оточення, машинально ковзаючи поглядом по вказівниках. Номер 305. 

Вона зупинилася перед дверима. Подих був уривчастим, сльози вже текли по щоках, але вона їх не помічала. У голові стояв оглушливий шум. Даша притулилася вухом до дверей і почула приглушені голоси. Це був Кирило. Його голос був до болю знайомим, але тепер наповненим теплом, яке колись належало їй. Вона не могла повірити, що це відбувається з нею. Що він зрадив її, їхнє кохання, їхнє майбутнє. 

Ледве стримуючи емоції, що рвалися назовні, Даша смикнула ручку - двері не піддалися. Відчай стиснув груди, але вона не зупинилася. Зі зневірою, що піднялася з глибин душі, вона постукала, не думаючи про те, що буде далі. 

Голос Кирила, який вона почула за дверима, пролунав глухо й відсторонено. Вона почула його кроки, і серце забилося ще сильніше. Коли двері відчинилися, перед нею стояв Кирило -  у готельному халаті, з трохи розкуйовдженим волоссям. Спочатку на його обличчі з’явилося здивування, потім -  шок. За його спиною виднілася Віра - також у халаті, з підступною усмішкою на обличчі, яка одразу все пояснювала.

Даша відчула, як світ навколо неї руйнується, розлітається на тисячі уламків. Віра зустріла її погляд із переможним блиском в очах, і в цю мить Даша зрозуміла - це не просто зрада. Це була свідома, підла спроба знищити все, що в них було. Але найбільше боліло те, що людина, яку вона кохала, яку вважала єдиною, стояла перед нею і не сказала жодного слова на свій захист. 

Біль накрив Дашу, мов гігантська хвиля, поглинаючи все всередині. У грудях стиснулося, ніби хтось вирвав із неї серце, залишивши лише порожнечу й холод. Її очі, повні сліз, дивилися на Кирила, і голос, що зірвався з її вуст, був наповнений безмежним болем: 

— Я хіба просила тебе одружуватися зі мною? Це ти зробив пропозицію, ти кружляв мене, коли я сказала «так». Ненавиджу тебе, зраднику! Я бажаю вам щастя… хоча ні, я не великодушна. Бажаю, щоб тобі було боляче… так само, як і мені зараз, ненавиджу!

Серце калатало так сильно, що, здавалося, ось-ось розірветься. Слова застрягали в горлі, але вона знала - мусить сказати все, що роздирає її душу. 

— Я… я…. чорт… це помилка! Маленька моя… -  почав говорити Кирило, відчуваючи, як паніка накриває його з головою.

— Це сталося випадково, я не знаю, як це сталося, Дашо, будь ласка, вислухай мене! -  він говорив усе швидше, розуміючи, що втрачає її з кожною секундою. — Це нічого не означає! Абсолютно нічого! Ти ж знаєш, я кохаю тільки тебе!  Ти -  моє життя!

— Ти більше не існуєш для мене, -  холодно промовила вона.

Вона подивилася на Кирила востаннє - поглядом, сповненим гіркоти й презирства, потім розвернулася й, не озираючись, вийшла з номера, стримуючи сльози доти, доки не зачинила за собою двері.

Коли двері грюкнули, її світ остаточно зруйнувався. Даша притулилася до стіни коридору, її тіло тремтіло від хвилі відчаю, що накотилася. Вона не могла повірити, що людина, яку вона кохала всім серцем, виявилася здатною на таку зраду. Віра, її подруга, стала тією, хто знищив її світ.  Підступна усмішка Віри, її насмішкуватий погляд - усе  це залишиться в пам’яті Даші на довгі роки.

Тепер їй потрібно було зібрати всі свої сили, щоб рухатися далі. Біль був нестерпним, але десь глибоко всередині Даша знала - це не кінець. Вона знайде спосіб відновити себе. Вона житиме заради себе й заради нового життя, яке вже зароджувалося в ній - того життя, про яке Кирило навіть не здогадувався…