Розділ 5

Сонячні промені м’яко проникали крізь вікна затишного кафе, наповнюючи його теплим світлом. Даша сиділа за столиком біля вікна разом із подругою Лізою. Її очі сяяли від щастя, а на губах грала безтурботна усмішка. Вони обговорювали майбутнє весілля Даші, яке мало відбутися за місяць. Ліза - її давня подруга й одногрупниця - з радістю слухала всі подробиці підготовки та пропонувала свої ідеї.

— Я не можу повірити, що все так швидко відбувається.! - Ліза із захопленням розглядала зразки весільних запрошень і поклала руку на долоню Даші. - Ти така щаслива, це одразу видно. Весілля вже за місяць, а ти така впевнена. Усе йде за планом?

— Так, Лізо, - Даша  усміхнулася, трохи опустивши очі, ніби соромлячись свого щастя. -  Я й сама досі не вірю, що це справді відбувається. Учора ми з Кирилом обговорювали деталі церемонії, і він знову сказав, як сильно мене кохає.  Це ніби сон. А вже за тиждень ми йдемо до весільного салону вибирати сукню.

— Я вже не можу дочекатися! -  радісно плеснула в долоні Ліза. -  Це буде так весело! Я хочу побачити тебе в білій сукні - ти будеш найкрасивішою нареченою. 

Даша ніяково засміялася, почервонівши від слів подруги. Її серце тремтіло від думки, що зовсім скоро вона стане дружиною Кирила. Вона уявляла той день, коли стоятиме перед ним у білій сукні, відчуваючи, як усі їхні мрії стають реальністю.

Їхню веселу розмову перервав несподіваний прихід Віри. Вона підійшла до їхнього столика, схрестивши руки на грудях і уважно подивившись на Дашу. Її обличчя виражало суміш невдоволення й насмішки.

— О, привіт, дівчата, - Віра нахилила голову набік, і її голос звучав надто солодко, щоб бути щирим. -  А чому це я нічого не знала про вашу зустріч? І на весілля, здається, мене теж не запросили.

Даша миттєво напружилася, усмішка зникла з її обличчя, поступившись серйозному виразові. Вона відчула, як серце болісно стиснулося. Віра була її подругою, але останнім часом у їхніх стосунках щось змінилося. Даша не могла зрозуміти, чому Віра стала такою відстороненою й дивною. Ліза була згодна з Дашею, що Віра поводиться дивно й навіть »ревниво».

— Привіт, Віро, - Даша намагалася бути ввічливою, але в її голосі звучала нотка обережності. - Ми з Лізою просто обговорювали деякі деталі весілля. Вибач, що не сказала тобі раніше.

Ліза нервово подивилася на Дашу, розуміючи, що ситуація може загостритися. Вона відчувала напруження, яке повисло в повітрі. 

— Але ж ти знаєш, Віро, - продовжила Даша, намагаючись згладити незручність, - я просто хотіла, щоб усе пройшло спокійно й без зайвих хвилювань. Останнім часом я так зайнята, що, можливо, забула когось повідомити. Та ти завжди можеш приєднатися.

Однак Віру, здавалося, ця відповідь не задовольнила. Її погляд став холоднішим, і вона зневажливо всміхнулася.

— Звісно, - сказала вона з легкою іронією. - Тільки дивно, що «забула» саме про мене.  Можливо, це тому, що я якось не вписуюся у ваше ідеальне уявлення про гостей? Чи є якісь інші причини?

Даша відчула, як під столом почали тремтіти її руки. Вона не очікувала такого розвитку подій. Її думки металися між спогадами про їхню дружбу й тим, що вона відчувала зараз -   образою та нерозумінням. Чому Віра так поводиться? Адже вона завжди була поруч, підтримувала її. Але тепер у її словах звучали колкості й невдоволення, ніби вона сама стала частиною проблеми. 

— Віро, не кажи так, - Даша м’яко, але твердо подивилася їй в очі. - Я дуже ціную тебе як подругу. Якщо тобі щось не подобається або ти почуваєшся ображеною, давай поговоримо про це.

Віра з викликом подивилася на неї, але в її очах промайнула тінь чогось, чого Даша не змогла зрозуміти. Можливо, це була ревність?  Або щось інше, глибше, що ховалося в серці Віри? Та вона, не знайшовши слів, лише знизала плечима й, коротко кивнувши, пішла, кинувши наостанок:

— Гаразд, Дашо. Роби, як знаєш.

Коли Віра пішла, Ліза важко зітхнула й повернулася до Даші:

— Дивна вона, -   задумливо сказала Ліза, знову взявшись за свою склянку. - Спочатку така дружелюбна, а тепер… Ти ж знаєш, вона завжди всім заздрить, тому в неї й немає подруг. Тільки ти з нею й товаришуєш… Але ти не хвилюйся. Головне, що в тебе є ми й Кирило. Усе інше не так уже й важливо.

Даша мовчала, спостерігаючи, як Віра відходить. У її серці оселилися гіркота й тривога. Вона не знала, що сталося з їхньою дружбою, але щось підказувало їй, що це було не просто непорозуміння. І все ж, попри це, вона знала: її кохання до Кирила й майбутнє весілля були найважливішими. Незабаром вона повернула усмішку на обличчя й, глибоко зітхнувши, знову зосередилася на приємних передвесільних клопотах, намагаючись забути цю дивну зустріч.