Пролог

Минуло три роки з того дня, коли Даша покинула своє місто, залишивши за собою руїни колишнього життя. Вона поїхала раптово, тікаючи від болю, зради й спогадів, що тиснули на серце. Місто, яке колись було її домом, стало місцем, де вона втратила все: довіру, кохання і віру в людей. Той день, коли вона застала свого Кирила з Вірою - своєю подругою, - назавжди залишився шрамом у її душі.

Вона не змогла пробачити ні його, ні її. У ту мить, коли побачила їх разом, усе її минуле зруйнувалося. Даша не влаштовувала сцен, не хотіла дарувати ані Кирилу,  ані Вірі задоволення бачити її біль. Замість цього вона зібрала свої речі й поїхала, вирішивши більше ніколи не повертатися. Їй допомогли брат Олег і подруга Ліза- вони зробили все, аби Даша змогла почати нове життя далеко від зрадників.

Через три роки Даша повернулася до міста, але вже іншою жінкою. Вона більше не була тією наївною дівчиною, яка вірила у вічне кохання. Тепер вона була матір’ю та успішною підприємицею,  власницею невеликого бізнесу з перекладів з іспанської, італійської та англійської мов. Її маленька донечка Іринка, народжена від Кирила,  стала центром її всесвіту. Кирило нічого не знав про існування дончеки і Даша свідомо приховувала цю таємницю, не бажаючи давати йому шанс знову увійти в їхнє життя.

Причина її повернення була сумною - смерть бабусі, дорогої їй людини, яка завжди підтримувала її у важкі часи. Даша розуміла, що не може не приїхати на похорон, попри всі свої страхи й сумніви. Вона знала: повернення до міста,  яке стало свідком її болю, буде важким, але почуття обов’язку перед бабусею переважило.

Після похорону Даша намагалася уникати старих знайомих, але доля вирішила інакше… Одного дня, прогулюючись з Іринкою торговельним центром, вона випадково зіткнулася з Кирилом. Він був таким самим, яким вона його пам’ятала: високим,  із темним волоссям і карими очима, наділеними тією самою харизмою, що колись підкорила її серце. Кирило обирав подарунок для свого шестирічного племінника, коли раптом побачив її.

Їхні погляди зустрілися - і час ніби зупинився. За кілька секунд перед Дашею промайнули всі ті роки, які вона так старанно намагалася забути. Серце завмерло, та вона швидко взяла себе в руки. Вона не могла дозволити собі слабкість. Тепер вона була іншою - сильною, незалежною і, найголовніше, матір’ю. 

Кирило дивився на неї приголомшено, ніби не вірячи власним очам. Але в його погляді вже не було колишньої впевненості - лише розгубленість і щось таке, чого він, можливо, й сам не міг зрозуміти. Даша не дала йому часу на роздуми. Вона міцніше стиснула долоньку Іринки, зробила крок назад і, не сказавши жодного слова, розвернулася та пішла геть.