Розділ 26

Максим розгублено киває Зоряні на знак вітання. Його явно не вразила зустріч з моєю дочкою. Йому все одно.

Чому його так зачепила ця новина? Не вірю, що так переживає за нашу родину.

- Зоря, ми всі прийшли підтримати тебе, - намагаюся зрозуміти по обличчю дочки, звідки цей панічний жах в очах.

Мені також хочеться крикнути їй: «Як ти могла!». Підтримувати батька та їхній брудний зв'язок з Оленою. Не дозволяю собі цього.

- Не зараховується, мамо. Лицемірство так і пре, - заявляє дуже цинічно.

Дивиться на мене, як ніколи раніше не дивилася, чужий, злий погляд, наповнений отруйним розпачем.

- Лицемірство?! - від її нахабства у мене дар мови пропадає.

Де та мила дівчинка, яка щогодини мені писала, питала, як я почуваюся, і розповідала останні новини? Де моя Зоренька, яка щоранку починала з посмішки та слів кохання?

- Я просила просто приїхати та підтримати мене! Невже ти не розумієш, який сьогодні важливий день! – б'є кулаком по дверях.

- Я прислухалася до тебе та приїхала.

- Олена де? - ледве впізнаю голос Максима, настільки він неживий та глухий.

- Там, куди стороннім вхід заборонено! - огризається.

Моя дочка, яка за все своє життя жодного разу навіть голосу не підвищила!

- Тітка Олена буде дуже рада побачити свого старого друга, - подає голос свекруха, яка до цього спостерігала за сценою з єхидною посмішкою.

- Задоволена, так, бабусю? – моторошно кривить губи. – Хто тебе кликав? Ти обіцяла?

- Хто і що обіцяв? Так викладайте! - дивлюся на свекруху, навмисно уникаю дивитись у бік дочки. Я ще не можу усвідомити метаморфозу.

- Валеріє, ти цікавилася, хто мені розповів про зв'язок Романа та Олени, вона перед тобою, - вказує рукою на Зорю.

– Це була таємниця! Наша з тобою таємниця! - дочка витирає злі сльози з очей.

- Ти не розповіла мені, але повідомила бабусі? - у мене відчуття, що я стою на краю вигрібної ями, ще трохи і впаду туди. Сморід уже витає в повітрі.

- За щедру винагороду, зрозуміло, - Лариса Едуардівна незворушна. Навіть швидше, насолоджується тим, що відбувається.

Мені соромно, що стороння людина це все чує. Що за моєю спиною свекруха платила за стукіт дочки! Вона потурала її чорній стороні, прищеплювала хибні цінності.

- Максиме, перепрошую. Ви не могли б залишити нас. Мені шкода, що ви стали свідком цього, - говорю максимально чемно.

- Ви маєте рацію, Валерію. Мені треба піти всередину, – каже голосом робота, заходить до будівлі театру.

– А нам краще відійти, – свекруха рукою показує убік.

Зоряна намагається чинити опір, але я беру її за руку і ледве не тягну за собою. Не знаю, звідки беруться сили, мені просто треба дізнатися правду!

- Чому ви не розповіли мені та Ромі? Як ви могли сприяти подібним вчинкам? Ларисо Едуардівно, ви розумієте, які наслідки у ваших дій! Ось, – показую рукою на дочку.

- Ініціатива йшла від Зоряни, - анітрохи не зніяковівши, відповідає свекруха. - Вона зателефонувала мені і запропонувала цікаву інформацію за грошову винагороду. Я спостерігала, як далеко вона зайде. Злив був лише двічі. Спочатку про Максима та Олену.

- Я не говорила про сімейні таємниці, мамо! - Зоря намагається виправдатися.

- Вдруге вона сказала мені, що ти застукала Ромку з Оленою. Отримавши інформацію, я одразу приїхала, - свекруха знизує плечима.

- Зоряно, нічого не хочеш пояснити? - запитую, а сама не впевнена, чи хочу почути її виправдання.

- Мам, все не так вже й страшно, - вона знову змінюється в обличчі. Зараз на мене дивиться мила дівчинка з величезними очима. - Я розповім, тільки, будь ласка, не кажіть тітці Олені! Прошу! - Складає долоні в молитовному жесті та ніжно посміхається. - І татові теж!

- Говори, Зорю, - відповідаю втомлено.

- Я випадково побачила тітку Олену та Максима, він зустрічав її після роботи. Вони цілувалися та обіймалися. Потім я йшла до тітки і бачила, як він від неї виходить. Все стало зрозумілим – вони зустрічаються. Тітці Олені я не стала говорити, що знаю. Батьку теж.

- І ти вже знала про зв'язок свого батька з тіткою? – уточнюю.

– Знала. Тільки я все розумію. Тато тебе не залишить, тітці Олені треба влаштовувати особисте життя. Максим – начальник тата – варіант просто чудовий. Вона якщо, що і нашому татові зможе вибити зарплату більше, - очі дочки жадібно спалахують. - Але тут трапилося непередбачене, - хмуриться. – У мого улюбленого бренду вийшла нова колекція. Там такі речі, - мрійливо закочує очі, - Відпад. Але й ціни кусаються. У вас із татом просити не варіант. Ви на одяг стільки грошей би ніколи не дали. Плюс ви мені для балету всього стільки накупили, новий комп'ютер взяли. Ну я не стала нахабніти, - моргає віями.

У її розумінні я маю її зараз похвалити?

- І? - інших слів у мене немає. Намагаюся не зірватися, щоб не злякати її одкровення.

- А шмотки потрібні були! Тоді я подумала, що нікому не буде зле, якщо я цю інформацію бабусі запропоную. Але я чітко все зробила. Зайвого не бовкнула. Про тата та Олену того разу не розповіла. Я була впевнена, що продана бабусі інфа нікому не зашкодить. Вона там за кордоном, далеко. Не до нас їй. Натомість я отримала брендів одяг! Стала у школі номер один! Всім фіфам ніс втерла, - вона потирає руки, і навіть зараз замість каяття у неї на обличчі читається тріумф.

- Тобто ти здала свою улюблену тітку? – глухо уточнюю.

- Не здала! Просто мені були потрібні гроші. Бабуся просто так не дала б таку суму! Я була впевнена, що тітці Олені та татові це ніяк не нашкодить.

- А вдруге, коли ти повідомила вже про тата?

- Ой, тут взагалі все елементарно, - махає руками, посміхається, - Ти їх застукала. Мовчати не будеш. Незабаром про все ві дізнаються. Я просто вирішила бути першою і заробити на тому, що й так бабусі доповіли б. Діяла на випередження, - вона дуже пишається своєю кмітливістю. - Ось тільки бабуся запевняла, що приїжджати не збирається, - тут її обличчям пробігає тінь. – Обдурила.