Розділ 22

Олена

Вона завжди з нетерпінням чекала ночі, сон був її порятунком. Олена любила спати, їй завжди снився Михайло. Він обіймав її і шепотів слова кохання. Тільки в сновидіннях вона знову могла бути поруч із ним.

Але цієї ночі вона так і не змогла заснути. Лера знову розбурхала душу. Знову ця страждальниця. Олена дістала з тумбочки фотографію, навіть у темряві вона чітко бачила риси коханого обличчя. У той день у них було подвійне свято, Михайло освідчився їй, і вони разом зробили тест на вагітність.

Вона не сумнівалася – буде дівчинка. Їхня маленька лялечка, точна копія її коханого. Тоді світ бачився Олені яскравим, добрим та казковим.

Вона навіть була готова поставити кар'єру на паузу, аби народити коханому дитинку. А потім швидко прийшла б у форму та продовжила сходження на олімп. У неї все б вийшло, Олена ніколи не сумнівалася у своїх силах. Кохання окриляло.

Лера була другою, кому вона розповіла про майбутнє щастя. Тоді вона ще всім ділилася із сестрою. Щиро раділа за неї та любила племінницю. Олена була щаслива сама і того ж бажала оточуючим.

Вона гірко посміхається. Якою ж наївною вона була. Світ виявився чорним та лицемірним, а за коротке щастя їй тепер доведеться розплачуватися все життя. Своє серце вона поховала в одній могилі з Михайлом, разом із мріями про їхню дівчинку. Туди ж вирушила і її кар'єра. У Олени нічого не залишилося, крім справи всього життя – помсти. Сестра має заплатити за все. Їй потрібні страждання Лери.

Під ранок вона так і заснула, обійнявши фотографію. Михайло не прийшов уві сні. Вперше за довгий час. Ранок різанув реальністю та новим болем. У животі штовхається її син. Олена закушує губу до крові та приймає телефонний дзвінок від племінниці.

- Привіт! Не розбудила?

- Ні, - Олена ховає фотографію в тумбочку.

- Не в дусі? - Зоря завжди вловлює її настрій. Дивовижна дівчина. Добре, що на Леру ні краплі не схожа.

- Є трохи. Як там бабуся? Які новини? – Олена змушує себе сховати біль у глибину душі.

– Прооперували. Начебто норм. Дімка у нас, - робить паузу, потім додає. - Я тут мамі написала, запросила її на виступ.

- Вибачилася.

- Ну, а як інакше. Треба стосунки налагоджувати. Ти сама казала, якщо вона й піде на контакт, то зі мною. І мені її не вистачає. Добре було, - зітхає. - Тато похмурий ходить тепер.

- Запросила, так запросила, - позіхає Олена.

Якщо сестра припреться, вона з нею поговорить. Хочеться подивитися у її безсоромні очі. А ні, то пізніше. Лера своє все одно отримає.

- Я думала, ти зрадієш моїй ініціативі, - у голосі племінниці скривджені нотки.

- Ти розумничка, Зорю. Просто… не бери в голову. Тобі про виступ треба думати. І я скоро до справ повернуся, - постаралася додати бадьоріше.

- Цілую, ріднесенька, - Зоря видає звук поцілунку. - Бережи себе!

- Неодмінно. Цілую.

Олена крутить у руках телефон. Приємно, що Зоряна бере з неї приклад, а не зі своєї матері. Проявляє ініціативу, щоб зробити Олені приємно. Буде толк з дівчинки. Особливо якщо Лера буде від Зорі якнайдалі. Все чого торкається її сестриця, приречене на крах.

Трохи подумавши над подальшими діями. Олена шукає потрібний номер та натискає кнопку виклику.

- Привіт, ластівко, - лунає веселий чоловічий голос. - Як мій синочок поживає та його найпрекрасніша матуся?

- Не дуже, Максе.

- Що засмутило мою королеву?

- Справа в мене до тебе є, - розводити ванільні соплі у неї сьогодні немає жодного бажання.

– Яке? Весь у твоєму розпорядженні.

- Ой, так і весь, - пирхає Олена, не може втриматися, щоб не підколоти.

- Нууу, ластівко. Ми говорили про це, - одразу тон змінюється. Не любить торкатися цієї теми.

– Не про це я, Макс.

- Про що?

- Мені треба, щоб ти звільнив Романа.

- Навіщо? Ромку? – ошелешено перепитує.

- Він зрадив мою сестру.

- Хм… і… мені поспівчувати?

- Максе, мені потрібна послуга! - вона вже починає виходити з себе.

- Олено, - на ім'я він її називає вкрай рідко, коли пахне чимось гидким. – Я не можу його звільнити. Краще скажи, що тобі купити? Ти до лікаря скоро збираєшся? Я хочу, щоб у нас народилася здорова дитина.

- Мені не можна нервувати, а своєю відмовою, ти завдаєш шкоди синові! – Олена підвищує голос.

- Слухай, твоя сестра – доросла тітка. Я з Ромкою переговорю. Тільки це їхнє сімейне. Звільняти я його не буду.

- Чому, Максе?! - репетує.

- Не можу. Тут я зв'язаний по руках та ногах.

- Ким? Хто за ним стоїть? - вона відразу чує недобре.

- Олено, не лізь у це. Думай про нашого сина. Не забивай свою прекрасну голову непотрібними речами. У мене зараз нарада. Пізніше зідзвонимося.

Від злості Олена ледь не жбурляє телефон об стіну. Навіть не відмова Макса її так розлютила. А усвідомлення, що вона знає далеко не все. І її план може зламатися з вини невідомого ворога. Хтось плете свої тенета. Ще б зрозуміти хто і навіщо?