Розділ 19

- Ай, мамо, ти чого? - намагається ухилитися, але Лариса Едуардівна хапає його рукою з довжелезними нігтями за вухо, тягне на себе та ще кілька раз вдаряє сумочкою по обличчю.

Стрази на застібці дряпають Романове обличчя, залишаючи криваві мітки.

- Дорослий чоловік і не вмієш утримати штани на місці? – різко смикає за вухо, що він аж очі заплющує.

Намагається обережно вивільнитися від матері, але всі його спроби закінчуються черговим ударом. Мої викрадачі, стоять осторонь і давляться від сміху.

- Мам, люди. Тихіше. Давай спокійно поговоримо, - Рома навіть вичавлює з себе подобу посмішки. - Я дуже радий тебе бачити. Чому не сказала? Я зустрів би тебе в аеропорту.

Після цих слів він отримує дзвінкий ляпас, такої сили, що голова сіпається.

Дивлюся на цю сцену, а в голові немає жодних думок. Я приголомшена. У Роми завжди були добрі стосунки з матір'ю. Як чоловік завжди казав, вона з ранніх років була його найкращим другом.

- Радий? Так, синку, бачу, який радий, - ударяє його ліктем убік. - Ти думаєш, що скажуть люди, а чим ти думав, коли вирішив сплутатися з цією? - плює йому в обличчя. - Позорисько!

Це виходить так ефектно та витончено.

Обертається до мене. У неї дуже темні очі, практично чорні, світле довге волосся, яке зібране у високий хвіст, зачіска ще сильніше підкреслює вилиці. На обличчі помітний відбиток пластичних хірургів, але навіть у моєму стані не можу не оцінити їх приголомшливу роботу. Лариса Едуардівна виглядає практично моєю ровесницею.

- А ти чого стоїш? Марш у машину! - звертається до мене командним тоном.

- Але я не... - розгублено дивлюсь на свекруху.

Я її побоювалася завжди. Та й у наших стосунках завжди був холод. Не хочу з нею їхати. Хочу якнайдалі бути від їхньої родини.

- Валерію, без розмов, - показує рукою у бік свого автомобіля.

- Лера піде зі мною додому! Нам треба поговорити, - Рома нарешті виривається з ослаблої хватки матері та підбігає до мене. - Кохана, я все дома приготував до вашого приїзду. Мені стільки всього треба тобі розповісти! - ще й руку протягує, хоче до лиця доторкнутися.

- Відійди! - зриваюся на крик від огиди.

Не переживу, якщо торкнеться. По щоці у нього стікає кров, ніс теж роздертий, вухо червоне, і при цьому він продовжує фірмово посміхатися, ніби у нас тут мила родинна зустріч.

- Швидко руки прибрав. Згинь з очей моїх, поки євнухом не зробила, - у свекрухи такий владний голос, що навіть у мене хребтом холод пробігає. - Тоді собачі бажання пропадуть, і мізки на місце встануть.

- Мама! Що за гидота! – Рома морщить ніс. - Це моя дружина. Я сам розберусь.

- Зникни!

Граціозно розвертається на підборах, хапає мене за руку трохи вище за ліктя та веде до машини.

Якщо вже вибирати, то я оберу Ларису Едуардівну. Залишатися наодинці зі зрадником я точно не готова.

Тільки все одно не зрозумію, звідки в неї стільки агресії? З такою люттю накинулася на сина. Не через мене... Вона мене ледве переносить...

Потопаю в затишному кріслі. В автомобілі дуже тепло. Свекруха зривається з місця, впевнено тримає кермо. Деколи кидає погляди на мене, потім на Арішку.

Чомусь обертаюся. Рома продовжує стояти на тому самому місці та дивиться нам услід.

- Собака блохаста, - веде плечима. - Знайшов з ким сплутатися, - голос просочений льодом, навіть у салоні стає холодніше. - Олена... знову вона, - ударяє долонею по керму.

- Він давно з нею, - зітхаю. – Дитина у них буде.

- От гаденя. Приб'ю - її лють відчувається фізично.

- Другий раз, - облизую пересохлі губи, намагаюся вгамувати тремтіння.

Я все ще не розумію, мотиви свекрухи. І що для мене означає її приїзд?

- Що означає другий? - машина ледве не заїжджає на бордюр. Але вона швидко вирівнює автомобіль.

- Діма, перша дитина Олени. Я думаю, він від Роми, - кожне слово супроводжується болем у серці. – Він давно на дві сім’ї живе.

- Фух, - видихає. - Ні, Валерію, перша дитина цієї курки не від нього, - куточок губ сіпається, - Він від батька Романа.