Розділ 13

Олена

Вона сидить, дивлячись на величезну плазму, сльози великими краплями котяться по щоках. На колінах у неї подушка, в руці ніж, Олена повільно встромляє його в подушку. І продовжує невідривно дивитися на екран, на свій грандіозний виступ.

Зал аплодував стоячи, її ім'я вигукували з захватом, на неї дивилися, як на богиню. Винятковий талант – так говорили усі, кому доводилося займатися з Олену. Вона злітала нагору. Світова слава – це було лише питання часу.

Олена дивиться, як вона, ще молода, невагома, струнка, кружляє по сцені. Вона парила, витворяла немислиме, найскладніші рухи давалися їй легко й невимушено.

Цей виступ – точка її відліку донизу. Після… а нема цього після, її кар'єра обірвалася, її мрії, життя, все розтоптано, знищено. Замість того, щоб блищати на сцені, вона марнує життя в балетній школі. А її суперниці, які не мали й десятої частки її таланту, зараз сяють на світових сценах. Там, де мала бути вона! Тільки вона!

Камера вихоплює у віп-ложі матір та Леру, вони посміхаються та плескають їй. Валерія, її улюблена старша сестра, добра, чуйна. Вона завжди приходила на допомогу, їй Олена довіряла свої перші дівочі секрети.

Тим болючіше, що саме Лера відібрала у неї все. Сестра вкрала життя Олени, забрала в неї мрію. Та що там мрію, її життя! Вона прирекла Олену на мізерне існування, де більше немає і не буде й промінця світла. Якщо відірвати метелику крила – він загине, і Лера зробила саме це із сестрою.

Не лише балет, не лише її блискуча кар'єра, Валерія знищила її шанс на особисте щастя. Залишила її гнити живцем, при цьому продовжуючи грати в люблячу сестру. Любов… саме Лера трансформувала це слово у жахливого монстра. Саме вона винна, що тепер цей монстр нещадно кромсатиме і саму Валерію.

Олена з усієї сили встромляє ніж у подушку. Лера за все заплатить. Вона захлинеться стражданнями. Олена довго йшла до своєї помсти. Вона виношувала її, як дитя, продумувала до дрібниць, враховувала форс-мажори.

Їй більше нема про що мріяти, тільки про болісну агонію для своєї сестри. Щоб Лера на власній шкурі відчула, як це дивитись на уламки свого життя під ногами.

- Тітка Олено, ти як? – кричить Зоря з порога. Вона сама дала племінниці ключ.

- Погано, - відповідає ні краплі не кривлячи душею.

На екрані Олена з минулого феєрично літає на сцені, навіть не віриться, що це була вона...

Олена схлипує, знову встромляє ніж у подушку. Яка в неї була фігурка, точена, ідеальна, природа нагородила, без зусиль та операцій їй завжди вдавалося підтримувати себе в ідеальній формі.

А тепер ... Олена зневажливо дивиться на свій округлий живіт. Ще одна дитина, яка безжально спотворює залишки її фігури. Знову хлопчик. Навіщо?

- Чим я можу допомогти? - Зоря вбігає в кімнату, обличчя злякане.

- Іди до мене, моя дівчинко, - вона утикається носом у плече племінниці, дозволяє собі завити в голос.

Чому з кожним днем все болючіше? І найприкріше, навіть помстившись сестрі, за знищене життя, Олена нічого не зможе повернути назад. І за це їй хочеться принести Валерії ще більше страждань. У всьому винна вона, її улюблена сестра! Та, від кого Олена ніколи не чекала на удар!

- Не плач! - Зоря гладить її по голові. - Хочеш, чаю зроблю?

- Краще розкажи мені, як твої успіхи? – схлипує та посміхається племінниці.

Ні, Зоряну вона ніколи і нікому не віддасть, вона єдина світла пляма в її безпросвітному чорному лабіринті життя.

Олена не дозволить Валерії занапастити дочку. Вона навчена гірким досвідом. Вона неодмінно зробить з неї балерину, приведе її до слави та втілить у племінниці усі свої мрії.