Розділ 4

- Тобі потрібна драма? Хочеш і надалі зображати жертву? - Мама підходить до вітчима і кладе йому голову на плече. Він шморгає носом та обіймає її за талію.

Вони демонструють єдність. Дружна, згуртована команда проти мене.

- Правда! Я хочу зрозуміти, скільки років я жила в суцільній брехні! – в очах гострий біль, ніби туди хтось битого скла насипав.

- Ти жила, горя навіть не нюхаючи. Ромочка пахав як проклятий, все для сім'ї, для коханих. Ти хоч іноді думала, звідки в тебе на карті гроші з'являються? За що ви шикарний ремонт у квартирі зробили? Скільки сил, нервів та здоров'я твій чоловік поклав на ваше благополуччя! - стискає руку в кулак і махає. - Стукнути б тебе гарненько. Щоб мізки на місце встали.

– Для двох сімей, мамо, – тримаюся за край столу, слабкість така, що ніг не відчуваю. – І тобі він часто гроші підкидав. Може, тому ти зараз мене у багнюку носом пхаєш? Щоб заслужити чергову грошову подачку від Роми?

- Невдячна, розбалувана істеричка! Як ти смієш матери чимось дорікати! - ще сильніше до вітчима притискається. - Мотя, ти чуєш? Ось, що отримую від дочки, за те, що з онукою допомагала, ніколи не відмовляла. За те, що на двох роботах горбатилась, аби у них з Оленкою все було. А тепер я погана мати. Рома негідник. А вона у нас святе, скривджене янголятко. Мотенька, - підвиває, - За що це мені! Чим я заслужила?

- Лерко, швидко перед матір'ю вибачилася! - вітчим хмурить брови, дивиться на мене як на ворога.

- Працювала ти, щоб насамперед його забезпечити, - вказую пальцем на вітчима. - Матвію, ти взагалі в курсі, що таке робота? Ти день у житті пропрацював? Нагадай мені, будь ласка?

В іншій ситуації я ніколи б собі такого не дозволила. Але зараз вони свідомо змішують мене із брудом, виправдовують зрадників.

- Бідолашний Рома, як він тебе стільки років терпів. Я б давно поганою мітлою вигнала! - мама підходить до мене і шипить. Ледве стримується, щоб не підвищити голос. - Як у тебе язик повертається отрутою бризкати на людину, яка тобі рідного батька замінила! Сидів з тобою в дитинстві, коли ти болячку за болячкою додому тягла. Ще й сестричку свою заражала.

- Надю, залиш її, - вітчим встає між мною та матір'ю. – У неї післяпологова травма. Отямиться, інакше заспіває. До Ромки на колінах приповзе, у Оленки вибачення буде просити. Не трави собі душу, булочка моя! - притягує мати до себе та цілує в обидві щоки. - А ти, - обертається до мене, - краще за дитину погодуй. Ти, Лерко, трагедій не бачила, мати твоя має рацію, від ситого життя бісишся.

Беру дочку на руки йду геть із кухні. Не можу їх бачити.

Щось відповідати їм безглуздо. Нічого не довести.

А я на межі. Ще трохи та нервовий зрив забезпечений. Тільки в голові, як на пекельному повторі продовжують звучати їхні слова. А я ж вважала, що в мене є сім'я… дружна, любляча…

А зараз руки опускаються. Як далі жити? Що робити? А в голові лише біль, кадри їхньої зради.

Заходжу до вітальні. Тут немає нікого. Хочу побути у тиші. Хоч трохи зализати рани. Донька тихо сопить. Губи розтягуються у слабкій посмішці. Все ж таки у мене є діти. Вони головне в житті, заради них я впораюся. Поки не знаю як, але обов'язково впораюсь.

- Мамо, ти тут? - у дверях вітальні з'являється голова Зорьки.

- Як бачиш, - зітхаю.

Що сказати дочці? Як пояснити усе? Зоряна дуже розумна дитина, але це її батько, навіть припустити не можу, як сприйме новину. Поки що я не готова до такого діалогу. Спочатку треба самій розібратися на якому я світі.

Поки розмірковую, дочка підходить до сестрички та розглядає її.

- Арінко, квіточка маленька, ми на тебе так всі чекали! – буркоче з малечею ніжним голоском. – Тітка Олена обіцяла бомбичну фотосесію для всієї родини! - піднімає на мене захоплений погляд.

Підстрибую на дивані, як від удару батогом. Одна згадка про сестру та нова хвиля болю розходиться по тілу.

- Мааам! Ти чого зблідла? - Зорька миттєво поряд зі мною сідає, кладе руку на плече.

- Нічого, - заплющу очі та роблю кілька глибоких вдихів.

- Ти зла на тітку Олену? Тому з бабусею лаялася? - схиляє голову і уважно на мене дивиться.

- Є трохи…

- Ти засмутилася, що у тітки Олени буде дитина від тата? - Зорька видає це абсолютно спокійним голосом.

- Ти в курсі? - задаю питання онімілими губами.

- Ой, - обіймає мене, - Ти ж сто відсотків і на тата сердишся, - гладить мене по голові. - Мамо, ми любимо тебе, не плач, не засмучуйся, будь ласка!