5.

На диво, спала я нормально. Нічого не снилося і відчуття, ніби заплющила очі й одразу розплющила. Якби не сліпуче світло з вікна, то спала б ще якийсь час, але я так захопилася своєю істерикою, що забула засунути назад штори. Яскраве сонячне світло чудово світило у вічі, коли я усвідомлювала, що не вдома і не в батьків, а у квартирі сусіднього під'їзду.

Розумію, що мені нічого не наснилося, мій чоловік і справді спить з моєю подругою, а я від нього вчора пішла. Краще б це був просто кошмарний сон, я прокинулася б і побачила обличчя свого Віталіка, замість…

Повертаю голову і бачу, як пес Стаса солодко розвалився на більшій частині ліжка, змістивши мене до краю. Ось зухвалець. Але який же милий зухвалець. Такому неможливо не пробачити його поведінку, так само неможливо не милуватися його красою.

Вкотре заздрю його безтурботному життю. На мене віднині чекають зміни.

— Доброго ранку, чоловіче, — шепочу я, помітивши, що він уже не спить. — Тобі було зручно? Ти наступного разу не соромся, можеш взагалі мене з ліжка зігнати.

Він вивертається, потім підіймається на свої довгі лапи та починає підтягуватись. Краса. Все це потрібно робити поряд зі мною прямо на ліжку, спуститися на підлогу і зробити це там — не цікаво.

Дивлюся на це диво, а в голові не вкладається, що він прийшов саме тоді, коли мені було найгірше та одним своїм виглядом затьмарив усе, про що я сумувала. Магія якась.

За все життя я ніколи не спала так близько з собакою. Батьки були категорично проти, а чоловік… та вже пішов цей чоловік, не збираюся я зараз про нього думати. Багато честі.

— Таміко, що ти тут робиш? — чую здивований голос Стаса, який спостерігає з порога за нашим побаченням з його псом. — Він щойно сюди прийшов?

Я ліниво усміхаюся, підтягуючи до себе коліна, але сусідові цей жест здається натяком, і він різко повертається до мене спиною.

— Пробач, Аліно, я не хотів вриватися до тебе в кімнату, — бурмоче він, почухавши потилицю. — Ти не одягнена і, судячи з усього, тільки прокинулася, а я як бовдур увійшов і…

— Все нормально, — поспішно запевняю я, почуваючись теж трохи ніяково. На мені така піжама, що тут, хотів би — нічого не побачиш: руки та ноги повністю приховані тканиною, але для Стаса це перебір. Мабуть, у господарі більше гарних манер, ніж у його собаці, адже останньому абсолютно було байдуже, у якому я вигляді. — Він прийшов уночі й спав зі мною. Я не змогла попросити його втекти.

Дивлюся, як пес повільно спускається з ліжка і підходить до свого господаря. Він так мило лизнув долоню Стаса і завиляв хвостиком, що в мене від цієї картини защеміло серце. Це прекрасно. Видно, що вони друзі, що у них повна довіра одне до одного, а це їхній світ та їхній простір.

— Ти тут спав? — з широкою усмішкою питає у собаки Стас, наче той зараз же відповість. — Ти ж знаєш, що тобі не можна спати на ліжку, але ти все ж таки спробував, так друже?

І мене ніби холодною водою обливають.

— Пробач, я не знала, що йому не можна спати на ліжку. Він прийшов посеред ночі, сам відчинив двері й сміливо застрибнув на ліжко, у мене навіть думка не виникла, що йому не можна так робити.

Стас уважно дивиться на мене, продовжуючи погладжувати пса і щось у його погляді здається водночас неправильним і правильним. Дикість якась.

— Навіть заздрю його сміливості, — легко відповідає сусід, як і раніше, не зводячи з мене своїх темних очей.

Мені так ніяково, знову загоряються щоки. Це щось має означати, чи спросоння мені щось не те мерехтить?

— Насправді це ти вибач, що він вперся. Зазвичай Таміко так не поводиться, — сусід похмуро дивиться на песика, але продовжує так само лагідно чухати його за вухом. — Він тільки до моєї сестри небайдужий, до решти особливих почуттів у нього немає, тому я трохи здивувався, коли знайшов його з тобою.

Я відчуваю збочене задоволення від слова “сестра”, а не “дівчина”, і в останній момент забороняю собі усміхнутися. Хоча мою реакцію можна цілком списати на те, що з усіх людей цей пес обрав саме мене.

— Все нормально. Таміко поводився чудово, — не знаю куди подіти руки, тому складаю їх у замок за спиною.

Ранок, а ми стоїмо тут, абсолютно чужі одне одному люди, і обговорюємо таку тему. Знати б, що робити далі?

— Думаю після всього, що між вами було, ти сміливо можеш називати його Таміком чи Тамом, — низьким голосом вимовляє Стас, а я від його слів ще більше червонію, як школярка.

Та що це зі мною? З огляду на обставини, моя реакція зовсім ненормальна, а його — і поготів. Він що, фліртує зі мною?

— У будь-якому разі, ми йдемо гуляти, а ти можеш спати далі чи спускайся вниз. Я зварив каву, — пропонує сусід, але в мене вже такий жар, що я до ладу не встигаю зрозуміти, про що він. — За пів години прийду і поснідаємо.

— Дякую, — відкашлююсь я, кидаючи погляд у бік ванної кімнати. Ось ми вже і снідаємо разом. — Зберуся поки що і спущусь.

Час іде, а він усе ще стоїть і дивиться. Чого він чекає?