Зрада. Давай почнемо спочатку

Розділ 1

Розділ 1

Вибачте, даруйте... пропустіть!

Поки протискувалася крізь натовп людей у холі офісу, подумки поставила собі галочку ніколи більше не довіряти будильнику на телефоні. Присягаюся, завтра поставлю їх з десяток через кожну хвилину! Перший день переведення в головний офіс і одразу косяк. Молодець, Ася, продовжуй у тому ж дусі і скоро опинишся безробітною.

Але ж я три роки впахувала, як проклята, не знала сну і відпочинку. І мене помітили, мої труди оцінило начальство. Мій колишній бос був настільки вибагливий в особистому помічнику, що не захотів відпускати, боровся до останнього. Дякувати небесам, вище керівництво наполягло на моєму переведенні та переїзді до столиці.

Я посміхнулася, згадуючи огидну пику Маслова, коли підписувала в нього заяву. Прощавай, дурню, більше ти не будеш мене змушувати виконувати забаганки, які не стосуються роботи! Що думав, буду твоїм вічним рабом за мізерну зарплату? Пф!

Насправді, озираючись назад, не все було настільки жахливо. У маленькому курортному містечку я змогла здійснити те, що в столиці практично нереально. Я народилася і виросла тут, але, так уже склалося, що шість років тому мені довелося "тимчасово" переїхати. А за підсумком так і не змогла повернутися. Події, що відбулися на весіллі матері, назавжди змінили мою долю...

І ось я знову в рідній столиці. Стою посеред найбільшого інвестиційного холдингу у двадцять поверхів. Але ж за останні роки я відвикла від скупчення людей. Усі кудись ідуть, поспішають, спілкуються між собою. Вони — як величезний вулик у маленькій кімнатці. І так огидно дзижчать над вухом...

Чого встала на проході?

Хтось навмисне зачепив мене плечем і штовхнув. Я інстинктивно подалася вперед, але через незвичне взуття на високій шпильці, спіткнулася і впала... просто в ноги незнайомцю з ідеально чистими черевиками. Вони виблискували від чистоти, що, можу посперечатися, з них можна навіть їсти. У когось явно взуттєвий фетиш.

Про що ти думаєш, Асю?! Ти щойно ганебно впала і ледь не поцілувала мужику ноги! Цей гад сліпий? Він не бачив, що я падаю? Міг би допомогти! У мені вже почали клекотати ураганні емоції, а обурення зростало в геометричній прогресії. У цій будівлі нічого не чули про етикет? Спочатку штовхнули, а потім дозволили дівчині впасти.

Досить валятися, вставайте, — владний, громовий голос висмикнув мене з роздумів.

Можна подумати, я на сонечку засмагаю! Неприємний мужик просто переступив через мене і пішов далі, як ні в чому не бувало. Очманіти. Нахаба по—хамськи пішов до ліфта, а я буравила його спину озвірілим поглядом, бажаючи спопелити в цю ж секунду.

Ти... — ткнула в нього пальцем, — ми з тобою ще зустрінемося.

Звісно, він не почув мене, але я запам'ятала його черевики і костюм. Навіть не думай, що зможеш втекти від відповідальності! Банального "вибачте" тепер мені не достатньо. Я не потерплю до себе такого ставлення. Нехай я лише дрібний працівник, а він, імовірно, моє керівництво, але це не означає, що об жінку можна витирати ноги. Якщо в головному холдингу така поведінка є нормою, то я з величезною готовністю повернуся в рабство до Маслова. 

І ніхто, жодна душа не допомогла мені. Усі проходили повз, ніби їх не хвилює чужий конфуз. Головне — не їхнє горе, а на решту плювати. Я зішкребла з підлоги всю свою гордість і піднялася. Обтрусилася, поправила спідницю, що задерлася через падіння.

Цей день не міг стати ще гіршим... — пропищала, побачивши, як жирна стрілка потягнулася від стегна до щиколотки.

Спокійно, Асю... ти зможеш. Впораєшся. Ти, чорт забирай, і не з таких халеп вибиралася на минулій роботі, то невже одна стрілка зіпсує тобі настрій? У холдингу працює твоя подруга, вже у неї, напевно, є запасна пара колготок.

Поки вагалася, ліфт набився працівниками, і двері потихеньку зачинялися. От дідько, я ж уже запізнилася на п'ять хвилин, мені ніяк не можна чекати наступного. І бігти на десятий поверх — те ще задоволення.

Гей, почекайте, притримайте ліфт!

Дверцята зачинилися просто перед моїм носом. Із роздратуванням стукнула кулаками по стулках і проричала від досади. На що я тільки розраховувала?

Зрештою, у відділ кадрів я потрапила із запізненням у п'ятнадцять хвилин. Начальниця відразу викликала мене до себе в кабінет. Їй навіть не треба було нічого говорити, з грізного погляду все зрозуміла — мене четвертують. Без суду і слідства.

Рябініна, — я здригнулася, моє прізвище з її вуст прозвучало, як лайка, — ти хоч розумієш, скільки коштує п'ятнадцять хвилин твоєї нахабної затримки? Тут тобі не провінція, щоб прощати за гарне личко запізнення.  

Винувато кивнула й опустила очі, але стиснула губи. Не звикла я до такого ставлення. Невже поміняла шило на мило? Гаразд, я маю звикнути і влитися у звичне для холдингу ставлення до співробітників. Як не крути, а зарплата з додатковими двома нулями мотивує і не на таке.

— Будемо вважати, що ти засвоїла урок. Порада на майбутнє: приходь раніше і проблем не буде.

Дякую, Кеп... Вона сунула мені договір і ручку. Не дивлячись, я підписала його, мазнула лише зацікавленим поглядом по пункту "зарплата". Маслов стверджував, що мені пощастило з посадою, але він не згадав, куди саме перевели, у який відділ.

Начальниця дала мені тимчасову перепустку і веліла пізніше сфотографуватися для постійної.

— Госпблок на другому поверсі. Знайдеш старшу, вона дасть тобі інвентар і все необхідне.

Здається, від шоку мої очі мало не вивалилися з орбіт. Зачекайте—но, госпблок? Це ж не те, про що я думаю?.. Ні, маячня якась. Забравши перепустку, повільно спустилася на другий поверх. Перші ж відчинені навстіж двері виявилися тим самим госпблоком. Я з німим шоком втупилася в стелажі з мийними засобами і не могла повірити, що мене перевели в... прибиральниці?

— Ти новенька? — уточнила в мене жінка в синьому комбінезоні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше