Розділ 8

Розділ 8

Крізь сон, що згасав, зрозуміла, як сильно м'язи ниють. Чому все тіло затекло, і як я примудрилася заснути минулої ночі? Я неохоче розплющила очі й обімліла.

Чому я спала, уткнувшись носом у шию Князєва, чорт забирай? Як так вийшло, що він обійняв мене і притиснув до себе, а я нахабно закинула на нього ногу, і обома руками обійняла за талію, немов не хотіла відпускати чоловіка. Як, узагалі, ми опинилися в його ліжку, якщо я точно пам'ятаю, що сиділа в кріслі?

Шматочки мозаїки поступово складалися, я пригадала деякі уривки спогадів і застогнала. Це був не сон... Це був Рінат! Боже, сподіваюся, я не збовтнула зайвого!

Трохи відсторонилася, задивилася на розслаблене й безтурботне обличчя Князєва. Посміхнулася. Обережно доторкнулася кінчиками пальців до шраму на підборідді, відчуваючи, як прискорився ритм мого серця. Поки чоловік спав, я дозволила собі маленьку вільність насолодитися цим моментом. Очевидно ж, що не можу чинити опір почуттям, вони рвуться назовні за будь—якого зручного моменту. Навіщо ти переніс мене на ліжко і дозволив обійняти себе? Хіба не розумієш, що ми ходимо по тонкому льоду? Він будь—якої миті може тріснути, і обидва провалимося в прірву, з якої складно буде вибратися.  

Іншою рукою невагомо доторкнулася до щоки Ріната, я діяла обережно, боячись розбудити чоловіка. Казковий момент зникне, і ми знову станемо незнайомцями. Лише на секунду я замислилася, що буде, якщо в усьому зізнатися йому? Розповісти, що впізнала його і шкодую про наше розставання? Ні. Не можу... Занадто пізно, вже нічого не можна повернути або почати заново. Тепер між нами величезна соціальна прірва, її неможливо подолати лише через одне егоїстичне бажання. 

Князєв поворухнувся, я миттєво прибрала від його обличчя руки і насилу відсторонилася. Встала. Князєв усе ще спав, я скористалася ситуацією і спішно покинула його номер. Так буде краще для всіх. У мене тепер є син, насамперед я маю думати про його добробут і почуття. Князєв і вся його сім'я не прийме Марка. То навіщо мені обманюватися і будувати повітряні замки? Для чого? Щоб потім знову боляче вдаритися об скелі реальності? Я маю убезпечити себе і своє зібране по шматочках серце перш, ніж воно знову розіб'ється.

Опинившись у своєму номері, насамперед прийняла довгий крижаний душ. Я карала себе за дурні думки, навмисно завдаючи легкого болю. Князєв — не мій портьє. Ні. Просто дуже схожий на нього чоловік і крапка.

Мобільник лежав на тумбочці, я перевірила виклики, побачила кілька пропущених від подруги і повідомлення у вайбері. Вона написала, що для Марка знайшовся садок. Щойно я зібралася їй зателефонувати, як здригнулася від вхідного дзвінка "Тирана". Утрималася від спокуси скинути виклик і відповіла йому:

— Доброго ранку, Рінате Аркадійовичу. Як спалося? Які будуть на сьогодні розпорядження? Час визначитися з готелем, якщо вас цікавить моя думка, як жителя міста, можу поділитися.

Не просто було взяти себе в руки, але я постаралася на славу. Князєв хмикнув. Можливо, він чекав від мене інших слів, може навіть не очікував, що прокинеться на самоті.

— Сьогодні я прийму остаточне рішення. Думаю, деякі працівники вже зрозуміли, що моя поява в готелі неспроста. Час викласти карти на стіл. За годину чекаю на тебе в холі.

Він скинув виклик перш, ніж я встигла відповісти. Що ж, так навіть краще. Продовжуйте дратувати мене, Рінате Аркадійовичу. Що сильніше я злюся, то менше залишається до вас симпатії.

Години мені було достатньо, щоб остаточно оговтатися, переодягнутися і поговорити з подругою. У мене відлягло на серці від хороших новин. За неймовірним збігом обставин звільнилося місце в садочку поруч із нашим будинком, і Марка вже зарахували. От і добре, не потрібно ламати голову, ситуація склалася якнайкраще. Хоча дивно, звісно. Коли кілька днів тому я телефонувала в "Сонечко", мені категорично відмовили. І справа була навіть не у вільних місцях, їх розлютило, що я влізла позачергово і чекаю поблажок. Що ж змінилося? Боже, Ася! Та яка тобі різниця?

Син уже був у садку, мені не вдалося почути його милий голосок. Стало сумно, я до нестями скучила за Марком і вже хотіла скоріше додому! Краще вам, Рінате Аркадійовичу, вирішити питання щодо готелю сьогодні ж!     

У хол я прийшла раніше обумовленого часу, Князєва ще не було. Вмостилася на диван і, поки чекала боса, придивилася до співробітників готелю. Наскільки я пам'ятала, останнім часом справи у Голда неважливі. Відвідувачів практично немає, та й ставлення до постояльців залишає бажати кращого.

Біля ресепшена стояла жінка з двома великими валізами, я добре чула всю розмову, адміністратор заявила, ніби вільних номерів немає. Хоча я точно знаю, що два номери біля мого — не зайняті. Щось тут не те.

Відвідувачка почала скаржитися, і перш ніж ситуація переросла в скандал, бідну жінку вивели з готелю два охоронці—бугаї. За відсутності Ріната адміністраторка випровадила ще трьох людей. Четвертого прийняла.

— На що ти так пильно дивишся?

Не помітила, коли підійшов Князєв. Уся моя увага була прикута до ресепшена. Я швиденько схопила Князєва за піджак і потягнула на себе, чоловік покірно сів поруч. Нахилився до мене, немов зрозумів, що я буду шепотіти на вухо.

— Не інвестуйте в готель, він збитковий. Ви втратите і гроші, і репутацію.

Князєв хмикнув. Звісно, не мені йому вказувати, але достатньо поговорити з місцевими жителями, щоб зрозуміти ситуацію. Бос піднявся.

— Ходімо, у нас зустріч у ресторані готелю.

Я подивилася на чоловіка і нерозумно захлопала віями. Він так голосно говорив, що його почули б навіть із вулиці. І, звісно ж, погляди працівників застигли на нас. Рінат не зволікав: узяв мене під лікоть і потягнув за собою.

Людей у ресторані практично не було: дві сімейні пари і керуючий готелем. Низькорослий, повної статури чоловік підскочив зі стільця і гарно вклонився, коли ми підійшли до столика. Лисий тип фальшиво посміхався нам, а його карі очі хитро блищали, я миттєво відчула підступ.