Розділ 6

Розділ 6

Я не зрозумію, він вдає, ніби не знає, у чому причина, чи справді не має жодного стосунку до того номера? Та хто ти такий, зрештою?! Так, Ася, заспокойся і дихай глибше!

— У мене алергія на цифру двісті сім.

Я пролізла під рукою боса і швиденько піднялася на другий поверх. Стала біля кімнати, але не змогла відчинити двері. Ключ—карта в моїй руці раптом стала важкою, як цегла. Мені захотілося кинути її і втекти, сховатися в затишному місці, аби не згадувати про щасливі моменти, пережиті в цьому номері.

Я не бачила і не чула нічого навколо, вся моя увага зосередилася на дверях. Хтось підійшов ззаду. Йому не потрібно було нічого говорити, знайомий аромат парфумів дав мені підказку. Я не рухалася, поки Князєв своєю твердою долонею взяв мою, і повільно підвів наші руки до замка.

Від теплого дихання над вухом по тілу побігли мурашки. Емоції вихором пронеслися тілом, зосереджуючись теплотою внизу живота. Може, я видавала бажане за дійсне і загубилася у відчуттях. Забула, де реальність, а де фантазія. Усе злилося воєдино. Жар від чоловічого тіла зводив з розуму і затуманював розум. Хмілив...

Двері перед нами відчинилися, я заплющила очі і дозволила чоловікові ввести мене прямо в номер. Я навіть не розуміла, що коїть Князєв і навіщо, вся моя хвалена бравада впала щойно до його ніг. Навіть якщо він не той портьє, мої гормони вже збожеволіли і повністю вийшли з—під контролю. Я не усвідомлювала, але чоловік ззаду... яка його мета?

Двері зачинилися і, коли я розплющила очі, одразу побачила перед собою ліжко. Мене трясло від спогадів, що нахлинули так само раптово, як цунамі. Я збилася з ніг і поринула з головою в безодню шестирічний подій...

Того останнього дня я вже знала, що вранці піду, але однаково ввійшла в номер двісті сім із хлопцем, який взяв у полон моє серце. Тиждень, що минув із ним, був чи не найкращим за все моє життя. Як і проведена незабаром спекотна ніч.

Прокинутися першою не склало труднощів, адже я практично не спала. Із сумом і тягарем на душі залишила швидкий, неймовірно невагомий поцілунок на губах хлопця та поїхала геть, ледь стримуючи сльози. Так було потрібно!

Мене різко вивели із задумливості:

— У тебе алергія на цифри чи на спогади? — шепотів на вухо Рінат.

Боже, чому його голос став іншим? М'яким і млосним, точно таким, яким я його зворушливо зберігала в пам'яті. Коліна підкосилися, Князєв притримав мене за талію, не дозволяючи впасти на підлогу. Я б хотіла впасти і боляче вдаритися, щоб розігнати серпанок перед очима. Щоб очистити розум і вдихнути на повні груди. 

Насилу вирвалася з ніжних обіймів і відійшла на два кроки від Князєва. Він зробив крок уперед, а я автоматично відступила. Від вибухонебезпечних емоцій в очах Ріната в мене збилося дихання. Вони здавалися мені диким ураганом пристрасті, здатним змести все на своєму шляху. Холод і байдужість повністю випарувалися, тепер там хлюпав сексуальний голод, через який потемніла зіниця. Невже я божеволію? Повітря в кімнаті просочилося чоловічими феромонами, що затуманили мій розум.

Князєв розірвав між нами відстань, я знову відступила, але наткнулася ногами на ліжко, втратила рівновагу. Боячись упасти, схопилася за перше, що потрапило під руку, — сорочка Ріната. Стиснула воріт у кулак і потягнула чоловіка за собою. Він спеціально не впирався, і ми обидва впали на ліжко.

Становище стало хитким: Князєв втиснув мене своєю потужною фігурою в матрац, позбавляючи дару мови і повітря. Його губи так близько до моїх, що я можу повною мірою відчути тепле дихання, немов воно — одне на двох. Навіть чую, як відчайдушно швидко б'ється серце чоловіка. Чи це моє божеволіє від близькості Ріната? Чому моє тіло гостро реагує на чоловіка? Невже це підказка, що він і портьє — одна людина?

Я не змогла довго дивитися в пристрасні очі Князєва, опустила погляд і побачила шрам на підборідді. Обережно доторкнулася до нього пальчиком, провела подушечкою вздовж блідої смужки. Рінат завмер, я відчувала на собі його палючий погляд і молилася, щоб ситуація не вийшла з—під контролю.

— Твій шрам...

Прохрипіла я, після чого зробила жахливу помилку: підняла погляд. Не знаю, що Князєв побачив у моїх очах, але для нього це стало останньою краплею залізного терпіння.

Рінат жадібно припав до моїх губ, зриваючи з них протяжний стогін. Я розгубилася, втратила себе в нових відчуттях із легкою ноткою болю. Ні про яку ніжність не йшлося, ми обидва немов вихлюпували негатив і намагалися заподіяти один одному біль. Рінат із диким завзяттям витягнув блузу з—під заправлених штанів...

Мене миттю охолодило, немов цебром холодної води. Я швидко схаменулася, відштовхнула від себе Князєва і з огидою витерла губи. Та що зі мною відбувається? Чому піддалася пориву і дозволила поцілувати себе? Це навіть поцілунком не можна назвати. Радше — покаранням. Грубим і жорстким. Неприємним.

Князєв одразу піднявся з ліжка. Ось тепер до мене знову повернувся колишній холодний бос, з отруйною усмішкою на губах і з відразою в очах. Із цим я готова мати справу, хоча б знаю, на що розраховувати. Інший бік Князєва лякав куди більше. Я не розуміла, чого від нього очікувати, який буде наступний крок.

— Отже, — його усмішка стала ширшою, — у тебе алергія на спогади.

Не питання — твердження. Я примружилася. Якщо це він, то чому не скаже прямо? Навіщо грає зі мною в ігри розуму? Чого домагається? Очевидно, нічого хорошого за три дні відрядження мені не варто чекати.

— Не розумію, про що ви, — вирішила підтримати його гру і подивитися, у що вона виллється.

— Ну, не знаю, — протягнув він і видав з іронією: — може, тебе пристрасно мали в цьому номері, тому ти захотіла знову повторити приємний досвід. Тольки цього разу зі мною.      

Від шоку я розкрила рота, але втратила дар мови. Завмерла, не в змозі була навіть пискнути. Та як він сміє перекручувати ситуацію! Відчуваючи, що починаю закипати від злості до зарозумілого засранця, схопила подушку і кинула в Князєва. Він спіймав її і жбурнув назад, зарядивши прямо мені в обличчя. З риком схопила її і знову кинула, але цього разу влучила прямо у щойно зачинені двері.