Розділ 3

Розділ 3

Дивлячись прямо в арктичні крижини, мене пронизало електричним струмом. Від переляку і впізнаваності я позадкувала, але наштовхнулася спиною на зачинені двері. Не може бути... це... неможливо! Нереально!

Князєв піднявся з крісла, вийшов уперед і обперся попереком об стіл, схрестив руки на грудях. Я, як зачарована, не могла відвести панічний погляд від Князєва. Це ж... це він, той чоловік, з яким я познайомилася на весіллі матері шість років тому. Той самий колір волосся, зелені очі, орлиний ніс і вольове підборіддя з тонкою смужкою шраму на ньому. Помилки бути не може. 

— Прибиральниця? — Він зловтішно посміхнувся, придивився до кишені на моїй робі: — Айгюль? — Прозвучало зверхньо і з нотками цинізму.

Шок від несподіваної зустрічі скував горло і м'язи, я намагалася витиснути із себе хоча б слово, але вийшов лише невиразний хрип. Рінат Князєв... Генеральний директор інвестиційного холдингу. Я встигла прочитати, що було написано на табличці, перш ніж чоловік закрив її спиною. Як це можливо?

Переді мною стояв шляхетний чоловік, у дорогому чорному костюмі із золотими запонками. Із чіпким поглядом орла, що стрімко летить до своєї жертви з витягнутими кігтями. І він готовий схопити її будь—якої секунди, розтерзати на шматки. Цей чоловік знає собі ціну і не дозволяє витирати об себе ноги. Навпаки, успішно зробить подібне особисто.

Хіба він міг бути тим, ким я його пам'ятала — звичайним портьє в готелі? Звичайно, зараз його волосся зачесане і стильно укладене, але, якщо його розпатлати, вийде той самий пустотливий і веселий портьє. Очі здавалися байдуже холодними, у них не було й краплі впізнаваності. Князєв дивився на мене з огидою, як на обслуговуючий персонал, якому потрібно вказати на своє місце. Опустити і принизити.  

— Вона німа? Або язик проковтнула? — знущально уточнив він у Романа.

Не можу... не хочу з ним працювати. Ця людина за помахом чарівної палички стала для мене незнайомцем. Як і я для нього. Може, я помилилася, і вони просто схожі? Як же зрозуміти? У його поведінці немає жодної краплі натяку, перед ним ніби чистий аркуш, незнайомка, з якою в нього немає бажання вести бесіду.

Гордовитий мужлан! Стоїть тут, губи кривить, ніби цар, а я — огидна комашка біля його ніг. На автоматі глянула вниз, і вся моя злість раптом встала гірким комом у горлі. Ці начищені черевики, щоб їх! Виходить, учора, коли я впала, і отримала стусана під зад — це був Князєв. Чортів вершитель доль!

— З чого ти вирішила, що можеш перестрибнути через кілька поверхів і піднятися кар'єрними сходами одразу до помічниці гендиректора? Чим ти краща за інших, розкажи нам із Романом, цікаво послухати. Чи думаєш, що посаду можна отримати через ліжко? Тоді роздягайся. Догоди нам обом, ти ж це добре вмієш, чи не так?

Вибачте, що? Я вмить втратила дар мови й роззявила рота від здивування. Якого біса? Чому я маю терпіти словесні та моральні знущання? У мені закипіла кров від злості, а бажання прибити одну нахабну зажерливу свиню спалахнуло вогнем у венах. Поки боролася з ураганними емоціями, Князєв підійшов до мене і поклацав пальцями перед обличчям.

— Гей, Айгюль, ти мене чуєш чи розум втратила? Роздягайся!

— Мене. Звати. Ася. Рябініна! — Злісно шиплячи, карбувала кожне слово. — Так, я прибиральниця, і не розумію, за яким моральним принципом мене висмикнули з філії "Фенікс". У мене була хороша посада, друзі, свій дім, собака, зрештою. Сім'я. І заради чого я залишила їх усіх позаду? Заради посади прибиральниці? — не соромлячись, кричала прямо в обличчя Князєву, тикала пальцем йому в груди. — Як ви смієте принижувати мою гідність, нічого не знаючи про мене? Самі себе догоджайте, якщо качан свербить, я вам не якась та там, щоб відпрацьовувати тілом за посаду. 

Шок остаточно випарувався, а замість нього залишилося тверде обурення. Я важко дихала і стискала пальці в кулак, давно мене ніхто не виводив із себе настільки, що хотілося вмазати кулаком в око. Ми пронизували одне одного злісним поглядом і явно грали в гру: хто кого перегляне. Плювати на роботу і на все інше. Якщо Князєв справді той, про кого я думаю, то краще вдавати, що не знаю його. Адже, справді, не цього засранця я покохала одного разу. Відчуття, ніби зустріла його темний бік або огидного за характером брата—близнюка.

Роман голосно кашлянув, привертаючи до себе увагу. Він акуратно взяв мене під лікоть і, поки не стало надто пізно, вивів із кабінету Князєва.

— Забирай її і веди від гріха подалі, — порадив Роман Кірі.

Вона навіть не стала нічого уточнювати, схопила мене за рукав роби і швидко повела в кафетерій на першому поверсі.

***

— Акуратніше, пиріжок тобі нічого не зробив.

Кіра намагалася розрядити обстановку, але вируючі вулканом емоції не так просто погасити. Я знову з люттю відкусила великий шматочок пиріжка і кинула його на тарілку.

Подумати тільки, який мерзотник! Та я б йому... я б його... не знаю, що зробила б, але натомість, стояла і мовчазно дозволяла обливати себе брудом. Треба було з розмаху тріснути між ніг, щоб відчув на собі те, що пережила я за нещасні п'ять хвилин у його кабінеті. Даремно Роман Сергійович забрав мене, ох даремно!

— Що сталося? Рінат Аркадійович адже не кричав, я вважала, що все на мазі.

— На мазі? — Перепитала з часткою сарказму. — Не буду з ним працювати, ні за які гроші в світі. Сьогодні ж звільнюся.

Кіра здивовано моргнула і розкрила рота від приголомшення, я бачила, що вона хоче запитати, але не наважується.

— Нічого не питай, просто не хочу мати справу із зарозумілим засранцем. Ми з ним... — я осіклася.

Не можна розповідати, поки я не впевнена на сто відсотків. Зовні вони схожі, але характер... Ніби дві різні людини. У готелі шість років тому, ми теж цапалися, але потім розібралися в усьому і закопали сокиру війни. Що, як я помилилася? Минуло шість довгих років. Люди часом змінюються до невпізнання. Тим паче, я не знаю його ім'я, не думала, що колись знову зіткнуся з ним. Адже сама пішла, поставивши жирну крапку після однієї спекотної ночі.