Розділ 2

Розділ 2

Не все так погано, як здалося на перший погляд. Я практично впоралася з роботою, пройшлася критичним поглядом, як раптом побачила бруд на плінтусах. Опустилася на карачки і поповзла з ганчіркою, з першого разу все було чисто, але вирішила пройтися ще раз, щоб напевно.

Занадто пізно почула кроки за дверима і не встигла відповзти на пристойну відстань.

— Ай, дідько...

Хтось був надто злий, коли різко відчиняв двері, і я неминуче отримала смачного стусана під зад. Та хто там такий нервовий? Приб'ю, гада! До зали увійшов чоловік, але я ще не встигла піднятися, зате дещо побачила. Знову ці черевики! Чудово, нехай готується, зараз усе йому вискажу, не пошкодую епітетів. І начхати на роботу, це не та посада, за яку варто триматися руками і ногами.

Я почала потихеньку вставати, у зал увійшов ще один чоловік.

— Йой, хто це в нас тут?

Він повністю заволодів моєю увагою, на кілька секунд навіть забула, як дихати. На обличчі незнайомця застигла добра усмішка, від якої в мене мурашки побігли по шкірі. Задивилася на спокусливі ямочки на щоках, а коли підняла погляд, млосно зітхнула. Ці бездонні блакитні очі... Боже, я хочу потонути в них, як у теплому океані, або плескатися, доки не втрачу розум. Вишуканий костюм ідеально сидів на тілі чоловіка, від нього віяло лоском і витонченим шармом.

— Айгюль... — Почула крізь шум у вухах його здивований, але дуже мелодійний голос. — Ти вже закінчила прибирання? Скоро почнеться нарада... — я не дослухала, одразу кивнула.

Плювати, для тебе я можу бути ким завгодно! Навіть Айгюль. Від чоловіка йшла настільки потужна аура, що в мене зник дар мови. Який же хитрий лис—спокусник. Не законно тримати таких красенів у холдингу.

— Якщо закінчила, — через неприємний бас я скривилася, — вимітайся із залу, негайно!

Прокляті начищені черевики, весь кайф обламав мені! Я не встигла поглянути йому в очі, Світлана кулею увірвалася в зал і, пробурчавши вибачення, витягла мене в коридор.

Магія зваблювання красенем розвіялася, я струснула головою і всерйоз замислилася над своєю адекватністю. Що це було? Навіть не знаю, кому сказати дякую: черевикам чи Світлані.

Вона йшла поруч і безперервно бухтіла, я пропускала її невдоволення повз вуха. Працюючи на Маслова, навчилася фільтрувати важливу інформацію від словесного сміття. У мене за три роки роботи з ним виробилася професійна навичка. І ще багато інших, про які хочеться скоріше забути, як кошмарний сон. Ніякого особистого життя з такою роботою...

— ...будеш у мене туалети драїти, — вловила частину розмови і різко зупинилася.

Світлана навіть не помітила, йшла далі й читала нотації порожньому місцю. На щастя, невдовзі вона збагнула:

— Рябініна, я з ким розмовляю?

Диво буде, якщо доживу до кінця робочого дня і не зірвуся на когось. У чому моя провина? Не розумію. Роботу я виконала вчасно, не моя проблема, що містер начищені черевики прийшов раніше. Ні, ну точно звільнюся. Інших місць, чи що, немає? Єдине, чого мені шкода — це даремно витраченого часу. До того, як потрапила до прискіпливого Маслова, я починала з тих самих низів: спершу мила підлогу, потім потрапила у відділ логістики, була дівчинкою на побігеньках, лише за деякий час завдяки моїй стресостійкості та моторності опинилась у помічницях у Валерія Санича. Ніхто не хотів працювати з ним, а я ризикнула всім. Було не просто звикнути до нового ритму і кількості роботи, довелося так само паралельно вчитися, щоб підходити до нього, жертвуючи особистим часом.

Ми повернулися до госпблоку, на Світлану чекали інші робітниці, поки вона роздавала їм завдання, я відійшла в бік. Мені все ще не давала спокою одна думка. Так що ж у мені розгледіло те саме керівництво? Мені ніби мстять таким збоченим способом. Ну, справді, навіщо висмикувати працьовитого працівника з провінції, і ставити його на нижчу посаду? Перевірка чи знущання? Як же мені зрозуміти?!

До кінця робочого дня я була готова відповісти на своє запитання — це точно знущання! Світлана ганяла мене з поверху на поверх з упевненістю, що у мене в попі встановлені батарейки енерджайзер. Я одна прибирала кабінети і довгі коридори, хоча дівчатка говорили, що зазвичай вони прибирають по двоє—троє на поверх.

Виповзаючи з будівлі холдингу, я була готова прилягти навіть на асфальті. Ноги і руки гуділи, тіло ламало з незвички, я хоч і прибираю вдома щодня, але сьогодні на своїй шкурі відчула нові переваги фітнесу. Не здивуюся, якщо завтра я взагалі не піднімуся з ліжка.   

Неподалік просигналила автівка, скло з боку пасажира опустилося і, коли я побачила за кермом Кіру, з радісним криком кинулася до неї. Вмостилася на переднє сидіння.

— Я сиджу...

Кіра виїхала зі стоянки і поспішила до нас на квартиру, мені лінь було навіть говорити, але все ж змусила себе:

— Це не день, а суцільна катастрофа. Можна я не буду розповідати всі принади моєї нової посади?

Кіра відволікла мене в дорозі, базікала про свого нового залицяльника, і про різні побутові дрібниці. Я слухала її з крихітною заздрістю, адже за шість років мені навіть похизуватися особливо нічим. Єдине моє бурхливе життя — це п'ятирічний син Марк. І той мене часом не бачить тижнями, бідолаха.

Уже сидячи за столом у квартирі, я зважилася на одкровення перед Кірою. Висказала їй усе, що думаю про переведення, і вона була зі мною згодна.

— Прикро ж, я погодилася заради Марка. Думала, хоча б зараз зможу більше часу приділяти синові, а тепер навіть не знаю, чи є сенс просити матір привозити його. Чи є взагалі резон залишатися в столиці?

— А тебе точно ні з ким не переплутали? — Кіра все ще дивилася на мене округленими від здивування очима. — Взагалі, дивно це все.

— Та сама пісня.

Я й забула, що в мене є ще плюс одна причина, щоб не повертатися. Кіра з'їхала з орендованої квартири, я сама запропонувала їй перебратися до мене, у нашу стару з мамою квартиру. Одній їй не потягнути трикімнатну, за всього бажання, а так удвох і простіше, і веселіше. І Марку буде нова компанія.