Зрада

                                                       Зрада

В маленькому магазинчику, що сховався у затишному кутку закритого комплексу,
утворилася не звична для нього черга покупців. Каса безперестанку озвучувала свою
власну азбуку Морзе: вода газована – біп, вода негазована – біп, вода дитяча, дві
пляшки – біп-біп, щось дрібне – біп-біп-біп, хліб висівковий – біп, йогурт – біп, сирок
– біп, і ще багато всього , на що касир навіть не дивиться, а лише наповнює простір
магазину одним звуком – біп-біп-біп.
- Це все? – зненацька для всіх оточуючих запитала касир.
- Ще сигарет.
- Яких?
- Крайні зліва, верхній ряд.
- Оці? – касир дістала пачку.
- Так. – Покупець підняв банківську картку, - Карткою!
- Проводьте.
   Новий звук – піп – звук друкування чека. Два великих пакети в руках і двері
доводиться відчиняти плечем. На телефон прийшло повідомлення, двері вдарили по
нозі, хлопчик на самокаті мало не в’їхав в один із пакетів. Не зважаючи на все це,
покупець дійшов до найближчої лавочки і поставив на неї пакети. Хлопчик на
самокаті, немов коршун, їздив навколо, вибираючи момент для нового удару. Не
зважаючи на нього і забувши про правило не курити при дітях, знайшов в пакеті
пачку сигарет, швидко розкрив і запалив сигарету. Сигарета допомогла заспокоїтися,
скоріше як плацебо, ніж ліки, але допомогла. Далі настала черга телефону, котрий
намагався привернути свою увагу протягом всього шляху додому. Реклама таксі –
видалив, не читаючи, кілька листів з роботи – не відкриваючи залишив на завтра і
дійшов до листа вже відкритого раніше, але знову його відкрив.
- В даній економічній ситуації ми підіймаємо вашу оплату праці на п’ять
відсотків, - прочитав в голос і після секунди роздумів додав: - Це мені зараз
дуже допоможе в моїй економічній ситуації.
   Поклавши телефон на лавку і сівши поряд з ним, докурив сигарету, дивлячись на свої
кросівки з великою свіжою царапиною від дверей. Спокій знову порушив телефон і
рука сама потягнулася за ним. «Витрата 1 750 гривень. Баланс – 25 070 грн», -
прочитавши, рука сама замахнулася, щоб кинути телефон прямо в коршуна на
самокаті, але стримався. І, натомість, поклавши телефон знову на лавку, запалив
наступну сигарету і повернувся до розглядання своїх кросівок.
- Ігор, ти що заснув? – запитав невисокий чоловік з великим пакетом сміття в
лівій руці, а праву протягуючи для привітання.
- Привіт, Толік! – Ігор потис руку, - На прогулянку вийшов?
- Та де там, - дістав з кишені сигарети, - Після вчорашнього дружина образилася
і в честь цього затіяла генеральне прибирання, а сама поїхала фарбувати нігті.
- І тепер ти сам завершуєш прибирання?
- Ну завершую – це гучно сказано, я тільки почав, - Толік дістав сигарету, а
пакет зі сміттям ногою підсунув під лавку, - Але хочеться вже закінчити.
- Тобі запальничку? – запитав Ігор, протягуючи свою запальничку.

- О, да, давай! – підкурив і сховав чужу запальничку в свою кишеню, - Я вчора
десь свою загубив.
- То може мою повернеш?
- Вибач, - поклав запальничку поряд з Ігорем на лавку, - А ти як після
вчорашнього? А то в мене ні запальнички, ні грошей. Голова вранці розпухла
немов надувна кулька, та ще й дружина образилася.
- А чому образилася?
- Та я прийшов в стані медузи, тихенько і зовсім бездумно. Я навіть кінець
застілля не пам’ятаю. А ти як після вчорашнього?
- Та я нормально, ми допили пляшку і я пішов додому. – Ігор запалив чергову
сигарету, - Мої вже спали, я просто ліг спати, а вночі мене не будили чи може я
так міцно спав, що не могли розбудити…
- Ну хоч виспався?
- Та ніби виспався, я сьогодні прокинувся майже о сьомій ранку, а це на рівні
повноцінного сну.
- Щастить тобі,- Толік похлопав Ігоря по плечу, - я в перший рік майже не спав.
Дружина постійно просила їй допомогти, а тобі, бачиш, пощастило.
- Напевно пощастило. – Ігор підвівся, - Пора мені йти до своїх красунь, бо я
тільки з роботи приїхав.
- А як на рахунок баночки пива перед сном? Думаю наші будуть збиратися.
- Та ні, дякую за пропозицію, сьогодні я вдома.
- Ну раптом передумаєш, то пиши. – Толік взяв пакет зі сміттям і, помахавши
рукою на прощання, пішов у напрямку смітника.
   Ігор ще кілька секунд постояв, потім викинув недопалок до урни, взяв пакети з
лавки і пішов до свого будинку. Щоб дістати магнітний ключ від під’їзду, йому
довелося перекласти обидва пакети в одну руку, від чого одна з ручок почала
рватися. Доки Ігор дійшов до ліфту, одна з ручок майже відірвалася. Знову
переклавши два пакета в одну руку – дістав ключі від квартири. Замок давно
потрібно було замінити, адже він заїдав, і щоб відчинити двері, потрібно було
зробити цілий квест, повільно рухаючи ключем вліво – вправо, щоб знайти
підходяще положення. От тільки згадував Ігор про проблеми із замком лише тоді,
коли приходив додому з роботи. Нарешті замок піддався і двері відчинилися. Ігор
пройшов у квартиру, та не встиг він зачинити за собою двері, як обидва пакети
порвалися і продукти з шумом розсипалися по підлозі.
- Ти що тут влаштував? Мала тільки заснула, а ти вирішив її розбудити? Я цілу
годину вкладала!
- Вибач, просто пакет…
- Мені немає коли тебе слухати, я намагаюся зварити суп, щоб хоч поїсти за весь
день, доки ти дитину не розбудив.
Ігор провів поглядом дружину на кухню і почав збирати продукти з підлоги.
Розставляючи їх по своїм місцям, він спостерігав за своєю дружиною, котра була
дуже сконцентрована на процесі приготування супу.
- Як у вас сьогодні день пройшов? – запитав Ігор, сідаючи за стіл.
- А як він міг пройти? – вона повернулася і з докором подивилася Ігорю в очі, - В
мене все те ж саме, що і вчора. Вона поїла, потім погралася, потім захотіла
поплакати, а потім спати. І все, в мене все як завжди, навіть спати немає коли.