Глава 13. «Колишній. Бицепс. І Данило, який “взагалі не ревнує, але…”»

Місце подій: маркетингова конференція, куди Мія поїхала без Данила (бо “це просто робота”).

Мія стоїть біля стенду з вітамінною водою, як раптом...

— Міє?

Вона обертається. І… ні. Тільки не він.

Арсен. Колишній.
190 см. Бицепс, який сам ходить в спортзал. Усмішка “в стилі стоматолог сказав вау”.

Вони зустрічались до Данила. І розійшлися, бо “Арсен хотів у світ, а Мія — в спокій”.
Але виглядає він так, ніби досі вважає, що може все повернути.

— Ти змінилась, — каже він.
— Ти теж. Став… більш накачаним.
— Я пробував забути тебе.
— А я… просто пішла далі.

— В когось є шанси повернутись? — питає Арсен, дивлячись просто в її очі.
І тут — дзвінок.

Данило:

“Все добре? Ти вже повернулась? Я просто… скучив.”

(Голос у нього трохи нервовий. Відчувається чуття “щось там не так”.)

— Це він? — питає Арсен, трохи посміхаючись.
— Ага. І він…
— Він хто?
— Він той, хто мене не відпускає.

Наступного дня. Мія в офісі.

Двері розчиняються. Данило заходить.

— Привіт, — каже він, не дивлячись прямо. — Як конференція?
— Корисно.
— Багато нових контактів?
— Так.
— Старих?
— Один.

Пауза.
Напруга, як у фіналі “Холостяка”.

— Арсен, — додає вона. — Ми просто випадково зустрілись.
— Він до тебе ще щось…?
— Та ні, все під контролем.
— А якщо він… хоче тебе повернути?

Тиша. І потім — вибух:

— Данило, ти що, ревнуєш?
— Я? Та ні! Просто… логістично перевіряю рівень загроз!
— Ага. І що каже твій внутрішній аналітик?
— Що він — 190 см загрози. Але я — твій.
— То й будь впевнений у собі. Я ж не дивилась на його бицепс.
— А я?
— Ти моє щоденне щастя. З двома бицепсами й зайвими кофе-паузами.
— Із тобою навіть ревнувати приємно.

Вони стояли один навпроти одного. Аж поки Данило не підніс до її обличчя руку й не сказав:

— У мене є план. Наступного разу, якщо зустрінемося з твоїм колишнім, я зроблю вигляд, що ми вже одружені.
— А якщо ми зустрінемось з твоєю колишньою?
— Тоді я скажу, що у нас вже троє дітей і пес на ім’я Ревність.

Мія засміялась. І так — сцена завершилась поцілунком, але десь у підсвідомості в них обох вже народилась думка: “А якщо ми справді одружимось?..”