«зіпсований чат 2: Празький період»
Епілог
Весна. Тепла, як її улюблений светрик і його кавовий погляд.
Балкон тієї самої квартири, де колись Данило боровся з електроплитою.
На столику — два горнятка. Одне з написом "Містер Ніколи-Не-Зізнається-Що-Плакав", друге — "Міс Ще-Раз-Постав-Цей-Slow".
— Ти пам’ятаєш, як ми вперше поцілувались? — питає Мія, загорнувшись у плед.
— Якби я забув — Соломія б зняла документалку і показувала б щоранку.
Вони сміються.
— А пам’ятаєш, як я відправила тобі те голосове, і ти подумав, що це…
— Що ти психічно нестабільна, але дуже цікава? Так, мій улюблений день.
Мія простягає йому аркуш.
— Це сценарій, над яким я працювала. Він про… двох дурників, які заплутались у кар’єрі, каві, емоціях і врешті-решт знайшли одне одного.
Данило читає, усміхається.
— А фінал?
— Такий самий, як наш. Непередбачуваний, місцями трохи крінжовий, але щирий до мурашок.
Він нахиляється, цілує її в лоба.
— Якщо це кінець історії — я беру її знову. І знову. І кожного разу — тебе.
На фоні грає радіо.
🎶 “Love is not perfect. But it’s funny. And very, very brave.”
Камера від’їжджає.
Двійко людей на балконі.
Історія, яка почалась із зіпсованого чату. І завершилась — зіпсованим печивом, яке він все одно їсть, бо вона пекла.
Кохання не завжди за правилами. Але завжди — коли справжнє — воно варте кожного фейлу.
Кінець.
#7145 в Любовні романи
#1710 в Короткий любовний роман
#1658 в Різне
#612 в Гумор
Відредаговано: 20.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
