Ранок. Офіс. Тиша перед бурею.
Усі шепочуться. Бо всі бачили сторіс Мії в тому вогняно-червоному платті з розрізом на нозі. А ще — блиск на безіменному пальці, який викликав національну паніку у відділі маркетингу.
Мія заходить впевнено. Повільно. З кавою в руках і виразом обличчя, який каже:
"Я прокинулась. Я вижила. Тепер ваша черга боятись."
— О, привіт, — каже голос за спиною.
Мелодійний. Холодний. Ідеально виміряний по тональності.
Мія повертається. Перед нею — Ірма.
Світла сорочка, дизайнерська спідниця, ідеальна укладка та погляд "я читала тебе ще до того, як ти написала це повідомлення".
— Ми ще не знайомі особисто. Ірма.
— Мія. Але, думаю, ви мене вже «наслухались», — усміхається героїня і трошки піднімає палець із каблучкою.
Ірма злегка хмуриться, але швидко бере себе в руки.
— Як приємно бачити, що Данило обрав когось… емоційно виразного.
— А я вражена, як ви все ще виглядаєте, ніби з обкладинки корпоративного календаря.
І в цей момент до них підбігає Соломія з листком.
— Дівчата, перепрошую, але ви сьогодні… обидві на одній презентації. І там буде клієнт із Франції. І він обожнює драму.
#7132 в Любовні романи
#1708 в Короткий любовний роман
#1654 в Різне
#610 в Гумор
Відредаговано: 20.06.2025