«зіпсований чат 2: Празький період»
«Не Париж. Але ближче до серця»
— Що значить “пересадка”? — запитала Мія, дивлячись на табло з рейсами.
— Ну… — Данило зробив вигляд, ніби читає повідомлення в телефоні. — Це означає, що ми не летимо одразу в головне місце.
— А головне місце — це що?
— Сюрприз.
Вони сіли в літак. Потім — другий. Потім… автобус.
— Данило, ми точно не викрадені? Чи це частина якогось магічного квесту, де я зрозумію сенс життя в кінці третьої дороги?
— Чекай. Ще трохи.
І от — вони опиняються у невеликому карпатському селі. Гори, туман, запах деревини й свіже повітря, від якого паморочиться голова.
Мія дивиться навкруги: тиша. Лише гірські вершини та маленький дерев’яний будиночок із вивіскою «Мрія» (так, серйозно)
— Ну, — Данило зупиняється перед будинком, — вітаю. Це… місце, де я народився.
— Що?
— Це хата моєї бабусі. Колись я мріяв повернутись сюди. Але так і не наважувався. Тепер… хочу, щоб ти це побачила. Бо це — частина мене, яку я досі ховав.
Мія не знає, що сказати. Їй здається, що в її грудях починає розквітати щось велике й тепле.
⠀
А коли вони заходять усередину — на столі вже стоїть записка від тітки:
«Справжнє кохання не ховають. Його приводять додому».
І в цей момент Мія розуміє — сюрприз був не в поїздці.
А в тому, що вперше хтось вирішив ділити з нею не лише пригоди, а й коріння.
#7150 в Любовні романи
#1709 в Короткий любовний роман
#1672 в Різне
#614 в Гумор
Відредаговано: 20.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
