«Коли не знаєш чеську, але виграєш джекпот»

Прага. 10:47. Вони їдуть у старому трамваї №22.

Мія сидить біля вікна, а Данило тримається за поручень, намагаючись не виглядати як турист (дарма, бо на ньому рюкзак, фотоапарат і кепка з написом «Praha»).

— Цей трамвай наче з минулого століття, — захоплено каже Мія.
— Я думаю, він реально з минулого століття. Можливо, навіть з часів, коли тут ще працювали лицарі-кондуктори.

Несподівано в динаміках трамвая пролунало голосне повідомлення чеською:
— „Dobrý den, vážení cestující! Dnes máme speciální akci — kdo najde los pod svým sedadlem, získává vstupenky na dnešní jazzový večer u Vltavy!”

Данило завмирає.
— Що? Що він сказав? Це щось про… лосів? І Владу?

— Лосів? — Мія піднімає брови. — Ні, здається, хтось виграє квитки на джазовий концерт, якщо знайде… лотерейку під сидінням.

— ЛОС під сидінням? — Данило вже ривком перевіряє під себе. — Я ЗНАЙШОВ ЩОСЬ! Це картка з саксофоном!

Сусіди в трамваї аплодують. Хтось навіть плескає в долоні.

— Vyhrál! Vyhrál! — вигукує бабуся з рожевим капелюшком.
— Що вона сказала? — шепоче він.
— Що ти виграв. І що в тебе гарна шия.
— Я знав, що це мій день!

Вони сидять на м’яких пуфах, п’ють сидр і слухають саксофон.
Місяць — величезний. Місто мерехтить.

— Якби не твоя невивчена чеська — ми б не потрапили сюди, — каже Мія.

— Ти про лосів і Владу?

— Саме так. І про те, що іноді життя — це просто… виграти квиток під сидінням.

Він бере її за руку.

— А іноді — це просто трамвай до тебе.