Глава 9. Новина для принцеси

Серафін з непроникним виразом на обличчі спостерігав за вороном, що волав в небі. А потім повільно закотив очі й приречено видихнув:

— Який же бовдур…
— Чому? — допитливо поцікавилися Теленділь. Її погляд, сповнений наївного подиву, без упину переміщався з Серафіна на КарКарвера і назад. — І що там почалося? Щось сталося?

Темний владика замість відповіді зітхнув і демонстративно схопився за голову. Не знаю, що це означало, але заздалегідь приготувався. Було в мене якесь неясне відчуття, що Серафін зараз влаштує чергову сцену… Але чи так це — дізнатися не вдалося, тому що КарКарверу набридло літати. Він плавно опустився вниз, приземлившись на різьблену ручку самовара, — його кігті гидко черкнули по металу при цьому — і крикнув:

— Бос! Ти чув?!

Не знаю, чи розумів ворон, що горланив зараз як скажений прямо в обличчя Серафіну, ніби той мав вади зі слухом і міг не почути щось. При цьому КарКарвер збуджено підстрибував на місці — схоже, новини, що він намагався повідомити, дійсно його хвилювали. А може, емоції його накривали через повернення нормального розміру — вчора, коли я бачив його в останнє, він був ще великий й важкий, тому ледь рухався, а тепер знов став легкий та моторний.

— Ти мав рацію, вже почалося! Як ти й думав, ел…

Тут Серафін витягнув руку і з силою схопив птаха за дзьоб. КарКарвер злякано сіпнувся, змахнувши крилами, а потім завмер на місці, без зупину кліпаючи своїми чорними очима-намистинками.

— Здається, всі тут вирішили до ручки мене довести повною відсутністю манер! — поскаржився «ельф», підвищивши голос. — Ти, набридлива купа пір’я, не бачиш, що в нас тут чаювання? Хто дав тобі право так безцеремонно переривати його?

КарКарвер спробував щось сказати, але породив тільки невиразне мукання — Серафін усе ще стискав його дзьоб рукою.

— Напевно, він хотів повідомити щось важливе, — заступилася за ворона Теленділь. — Будь ласка, не гнівайся, учителю… і відпусти КарКарвера. Йому ж боляче!
— Хм!

Серафін гордовито огледів її, але — буває ж таке — проханню підкорився. КарКарвер, отримавши свободу, з гучним карканням злетів у повітря і… опустився на плече Теленділь. Тієї самої Теленділь, від якої ще вчора сахався як від страхопуда якогось. Духи, як же швидко він змінює свої вподобання…

Серафін, схоже, теж помітив різку зміну пріоритетів у КарКарвера, бо презирливо фиркнув:

— Зрадник.
— Ні, ні! — поспішила переконати його Теленділь. Однією рукою вона обережно погладила ворона по спині. — Він просто боїться тебе. Правда, КарКарвере?
— Кар… — ось і все, що витягнув з себе у відповідь той.
— Красномовно. — Серафін знову фиркнув.
— А чого ти очікував від ворони? — запитав Карабалгасун, без дозволу витягаючи з магічної сумки нову гірку печива — те, що до цього лежало на «столі» він уже з'їв. КарКарвер, почувши зауваження, підскочив і раптово відкрив в собі дар мови.
— Я — ворон! Карр! — заявив він.
— А яка різниця?
— Велика!
— Правда? — Карабалгасун відволікся від свого печива й уважно придивився до птаха. — Хмм…

Судячи з виразу його морди, дракон згадав черговий том стародавньої книги, яку вже читав. І, знаючи його, не здивуюся, якщо він захоче поділитися своїми спогадами просто зараз і в деталях. І нехай Карабалгасуна слухати цікаво зазвичай, але не цього разу: є речі важливіші за пташину фізіологію. Тому я дозволив собі втрутитися:

— Яка різниця яка між ними різниця? Нехай краще КарКарвер розповість, що там «почалося». І що це за 1Д, 4М… Що ще за загадки?

За своє запитання я одразу ж отримав недобрий погляд від Серафіна, але удав, що нічого не помічаю і знов звернувся до КарКарвера, пропонуючи йому пояснити про 1Д та інше докладніше. Той тільки-но відкрив дзьоб, як втрутився Серафін:

— Що ж, якщо всі тут страждають на масову невихованість і не можуть тримати при собі свою нездорову допитливість, то нічого не поробиш, — уїдливо відгукнувся «ельф», відкидаючи назад прядку білого волосся. — КарКарвер, будь люб’язний, розкажи нам, куди я тебе посилав і що бачив. Коротенько.

Погляд Серафіна лише мигцем затримався на вороні, але цього вистачило, щоб у птаха встало дибки все пір’я на голові.

— Бос… ти наказав облетіти північний регіон лісу. І я облетів. Там бачив е… — під черговим поглядом Серафіна ворон осікся і нервово заморгав. Потім спробував щось сказати, але зміг вичавити із себе тільки один звук:

— Е… е-е-е-е… е… е…
— Еол’Тказар, — закінчив за нього Серафін і роздратовано зітхнув. — Це ти хотів сказати?

КарКарвер уставився на нього з широко відкритим дзьобом, потім квапливо кивнув.

— Еол’Тказар? — повторила Теленділь зі здивуванням. — Що це? Ніколи не чула такого дивного слова…

Тут я стиснув зуби та подумки вилаявся. «Не чула»? Звісно, не чула! Це ж зі стародемонічної мови — не всі демони зараз вже згадають це слово чи назву місцевості, скоріш… причому дуже важливої для всіх ельфів. Цікаво, якщо я скажу це Теленділь — у мене знов болітиме голова?

Дивно, але Серафін з цим мене випередив. Гордовито задерши підборіддя, він повільно пояснив:

— Запам’ятай учениця: одні й ті ж речі можна назвати різними словами. Тому навіть якщо «Еол’Тказар» тобі звучить незнайомо, суть, що ховається під цим словом, ти знаєш достеменно… просто під іншою назвою — «Священні каміння».
— А? — на мить Теленділь завмерла, здивовано дивлячись на свого учителя. А потім різко сіпнулася та схопила його за руку.
— «Священні каміння»?!

КарКарвер від різких рухів принцеси скрикнув і ледь не звалився. Принцеса, здається, цього не помітила. Вона дивилася тільки на Серафіна і виглядала вельми схвильованою:

— Вони правда існують? Вони тут? Я можу їх побачити?!
— Не тільки можеш, а й мусиш, — відповів Серафін, не звертаючи жодної уваги на раптовий вибух емоцій у дівчини. — Еол’Тказар — особливе місце. Воно допоможе тобі розкрити свій потенціал.
— Справді? А могила Непорочної діви те ж там? Я те ж зможу її побачити?!
— Звісно. Але при умові, що слухатимешся мене, твого вчителя.